Сто років Софії П’єх зі Сусолова

SambirWZ
114

Сто років Софії П’єх зі Сусолова

не змогли вмістити у старенькій хатині двох доньок, 7 внуків, 15 правнуків і 15 праправнуків

Голова Рудківської об’єднаної громади Іван Лозинський та депутат обласної ради з цієї округи Володимир Шведа запросили нашу редакцію у «ювілейний» тур своєю округою. Ні, ми не рахуємо кількість відряджень, аби назвати цю подорож ювілейною, просто нам судилося у цей день бути на ювілеях… Зачувши, що будемо в Сусолові, а це, вважайте, край світу, точніше, найбільш віддалений закуток Самбірщини, не могли відмовити, бо коли ще поталанить там побувати…

У Сусолові наш гурт мав привітати сторічну Софію П’єх (на фото). Така дата нагадала мені іншу ситуацію. То вже минуло купу літ – так само з районними очільниками їхав до тамтешньої сторічної ювілярки. Владні мужі привезли цукерки, квіти і вітальні адреси, виголосили написане, кілька хвилин послухали традиційну розповідь людей в такому поважному віці, потім я не менш традиційно як для таких ювілеїв перепитав, чому бабуня так довго живе. Бо, родичі розповіли, вона протягом усього життя взагалі не їла м’яса. Мені чомусь сумно стало, бо як то можна прожити сотку і ні разу не спробувати м’яса. Тому й ненароком звернувся до рідних, мовляв, та хоч тепер купіть… Не знаємо, чи послухали нашої поради, але жінка після нашого візиту прожила ще два роки, проте, тоді, коли наш учт покидав оселю, хтось із рідних нас призупинив: «Квітки, цукерки – це чудово, а гроші де?» Виявляється, ми мали привезти конверт з певною сумою гривень. Нам стало ніяково, ми просто не сподівалися, але вразило те, що не бабуні гривні потрібні…

Цього разу дорогою до Сусолова я своїм попутникам не нагадував про конверти, бо бачив, що поміж грамотами-подяками-цукерками і шампанським конверти були як в Івана Михайловича, так і Володимира Богдановича, в тім числі і від імені народного депутата Ярослава Дубневича. Куратором зустрічі виступала Ганна Городник – знаменита на цих теренах особистість, яка знає ювілярку ще зі своїх юних літ, бо жила колись по-сусідству і коли її мама йшла до роботи, то Ганнусю залишала у П’єхів. Ганна Василівна і досі пам’ятає бабині бульбяники і величезну вічно теплу піч у крихітній хатині… Аби не заблукати, пан Шведа зателефонував Ганні Василівні і та повідомила: біля хати нас чекатиме внук ювілярки. Справді чекав, але в моєму розумінні внук мав би бути внуком – ну, бодай би молодим чоловіком, а тут – уже дорослий дядько. Справді, виправив сам себе, якими можуть бути внучата у сторічної жінки… Ганна Городник виголосила нам настанови: бабуня старенька, чує зле. Якщо ми хочемо щось сказати, то мусимо говорити дуже голосно і під саме вухо. Маємо мовчки вислухати її розповідь про тяжку працю в колгоспі, бо «доповідь» з нагоди свого сторіччя готувала завчасу. А далі – за обставинами.

Ми чемно пішли вузькою стежиною до крихітної хатини Софії Михайлівни. Оселю зводив ще її чи то батько, чи то дід – того уже не пам’ятає ніхто. Але якщо господині сотка, то можете собі уявити, скільки літ хаті… Двері вузенькі – я в них боком входив, вікна маленькі – то так колись будували, аби хати теплішими були… Кілька маленьких кімнаток з настільки присадкуватими стелями, що Володимир Шведа перед офіційною частиною встиг зізнатися, що давно головою лампочки не зачіпав… Гості виголосили те, з чим приїхали, а потім столітня ювілярка випередила традиційне журналістське запитання і розпочала з того, що живе так довго, бо в житті ні вона лікаря не бачила, ні лікар – її. Навіть в медпункті не має заведеної картки. Ми здивовано перепитали у родичів, чи це правда, і вони навперебій почали притакувати. Видно, так воно і є: щоб довше жити, треба менше до лікарів ходити. Потім баба Софія тихим голосом промовила, що увесь свій вік важко працювала: і на фермі, і на присадибі, і в полі біля буряків, одне слово, вона постійно щось робила, а тому не мала часу слабувати. Що цікаво, заробила непогану як для села пенсію – 2245 гривень і навіть 65 копійок… Ви можете уявити, ще два роки тому вона виходила на власні грядки бульбу дзюбати. Старалася, але вийшло не по-людськи і родичі звільнили її з посади рільника назавжди, сидіть, бабо, на канапі… Сама, без чоловіка, дала раду виховати двох дочок Ольгу та Марію, які, звісно ж, вийшовши заміж, продовжили рід матусі. Нині у ювілярки 7 внуків, 15 правнуків і 15 праправнуків. Коли ми бабусю прийшли вітати, то в кімнатці було так багато внуків-телеоператорів з телефонами, що я вирішив забрати звідти свою огрядну фігуру, аби не заважати творити документальне кіно про багату родину… Ми були в будний день, акурат у день ювілею – і стільки людей прийшло. А на неділю родина змовилася, що приїдуть привітати свою берегиню усі. Тоді точно стільців не вистачить… Доглядає бабу Софію її рідна сестра Ганна, якій уже 90 років навесні буде. Ми за нагоди обіцяли і її привітати через 10 літ. Якщо доживемо, звичайно… Певна річ, дожити хочеться кожному і повторити той життєвий подвиг, який створила Софія П’єх, давши життя доброму роду.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити