Суддя Руслан Хомин не бере хабарів

SambirWZ
12

Суддя Руслан Хомин не бере хабарів

Про розвиток спорту на Самбірщині, уроки фізкультури та заробітчан

На Самбірщині слова «Хомин та «футбол» нероздільні. І це уже багато літ – ще з тих часів, коли ФСТ «Колос» керував Ярослав Хомин. Потім свою справу передав синові і Руслан у березні святкуватиме 10-річчя владного життя. Незважаючи на вік та вічні футбольні амбіції сільських команд, дає собі раду. За сумісництвом він ще й футбольний суддя, голова федерації футболу Самбірщини. А втім, ми так нечасто через всілякі інші теми пишемо про спорт, що цього разу вирішили не скупитися на газетну площу і поспілкувалися з Русланом Хоминим.

-ТИ ОТРИМАВ наприкінці року престижну спортивну нагороду. Поділися  радістю з нами…

-Протягом останніх п’яти років федерація футболу району та ВФСТ «Колос» серед кращих в області, за що кожного року отримуємо нагороди. Маємо відзнаки з Міністерства молоді і спорту, яку вручав сам міністр Ігор Жданов. Нагороджували у Житомирі. Маємо відзнаку центральної ради ВФСТ «Колос», подяки управління молоді та спорту ЛОДА і обласної федерації футболу. А нагороду, про яку питаєте, я отримував на підсумковій конференції обласної федерації як футбольний арбітр. Приємно було стояти поруч з Юрієм Можаровським, який є кращим арбітром України. В області є сто суддів, і лише троє з них отримали такі відзнаки.

-А матчі якого рівня довіряють судити?

-Свого часу я судив деякі всеукраїнські турніри рівня другої ліги України, а минулого року – матчі обласної прем’єр-ліги. Відпрацював 18 матчів. Випала честь судити дві гри між діючим нині чемпіоном – «Юність» (Верхня Білка) та срібним призером – СКК «Демня».

-Не заради заздрості, а виключно задля цікавості… Чи досі дають хабарі господарі команд арбітрам?

-Зараз матчі обласної прем’єр-ліги знімаються на відеокамеру. Це заради контролю, бо  ведеться глибокий аналіз кожного матчу. Суддям бажано не помилятися, бо їх можуть дискваліфікувати. Тому для мене важливою є власна честь і гідність, а не гривні. До того ж, повторю знамениту фразу усіх арбітрів, ми не забиваємо голи, ми лише їх фіксуємо.

-У суддівських турне ти, мабуть, усю область об’їздив. Чи є ще десь такі занедбані стадіони, як у Самборі?

-Серед команд прем’єр – ліги Львівщини наш стадіон, на жаль, виглядає найгірше. Навіть у таких невеликих селах як Підмонастир, Демня, Гійче, Муроване є облаштовані місця для уболівальників. У В. Білки два стадіони з поливом газону, у Миколаєві – нове, сучасне табло та сидіння на 1200 осіб. У Самборі на футбольних матчах – найбільша відвідуваність (офіційна статистика федерації футболу Львівщини), а стадіон такий, який бачите. Тому потрібно зробите все можливе, щоб не соромитися перед заїжджими гравцями та їхніми болільниками.

-Мене завжди дратувало питання: чому у нас культивується лише футбол, а не інші види спорту? Футбол, без сумніву, найбільш видовищний, емоційний і усі, а найперше болільники, у ньому найкраще розуміються…

-Футбол зберігає свою популярність, однак я б не погодився з вашим твердженням, бо щороку наприкінці січня проводимо спартакіади з семи видів спорту – волейбол, шахи, шашки, настільний теніс, рукоборство, гирьовий спорт, перетягування линви. Спартакіада, і це мені особливо приємно, носить ім’я мого батька Ярослава Хомина. Цю ініціативу запропонував спортовцям прихильник спорту Омелян Леськів… А у тих видах спорту, які назвав, у нас, до слова, не менші успіхи, ніж у футболі. Такі ж олімпіади проводять на рівні області і теж маємо успіхи. Зокрема, мушу сказати, що наші Викоти там у фаворитах. І тут безсумнівна заслуга викотівчанина, завсектром молоді і спорту РДА Василя Леська.

-Якщо взяти сільський футбол, то грають, скажімо, 15 молодих людей, у тому числі і «легіонери», але ж масовості як такої нема…

-Згідно з даними обласної федерації, у Самбірському районі найбільша кількість футбольних колективів. Минулого чемпіонату участь брали 39 дорослих і 25 юнацьких команд. Для порівняння, наші сусіди з Дрогобиччини мають 18 команд, Старосамбірщина – 25. Що цікаво, команди виставляють навіть дуже малі села, наприклад, Орховичі, Никловичі і виглядають пристойно. Але проблема сучасності у тому, що уже нині нема особливо кому грати у футбол, бо молоді люди, як правило, втікають на заробітки. Не виключено, що коли ситуація не зміниться в державі, то через кілька років взагалі нікому буде вийти на поле.

-Як мені видається, любов до спорту треба прививати ще у школі. Як би ви охарактеризували нинішні уроки фізкультури у сільських закладах?

-Так само йде відтік кваліфікованих викладачів фізкультури, а відповідно, падає рівень викладання дисципліни. На Самбірщині залишилося кілька поважних педагогів-ветеранів, які дбають про дітей. Можу назвати Володимира Руслабудова з Рудок, Олега Білицю з Ралівки, Івана Присяжного з Воютич, Михайла Писка з Волі Баранецької та інших. Не скажу нічого нового, коли додам, що для ефективності уроків фізкультури бракує спортивних споруд, майданчиків, інвентаря.

-У наших селах відкривають майданчики зі штучним покриттям. Це великий прогрес. Чи вважаєте, що вони достатньо відпрацьовують затрачені на них мільйони.

-Зведення таких майданчиків дало нам змогу запровадити низку нових турнірів. Скажімо, торік провели чемпіонат району у двох лігах. А цьогорічний сезон розпочнеться 10 лютого з розіграшу Кубка з мініфутболу. Я вважаю, що такі майданчики мали б бути бодай на території кожної сільської ради. Думаю, це на якийсь час відриватиме молодих людей від комп’ютерів. Тішуся, що процес будівництва сучасних майданчиків зрушився і не можу не похвалити керівників Самбірщини Миколу Фрея та Віталія Кімака, депутата обласної ради Олега Домчака, який активно лобіює інтереси нашого краю. Думаю, ці старання окупляться сторицею.

-Які надії покладаєш на майбутній спортивний комплекс у таборі в Сприні?

-Сприня – це чудово і ми уже плануємо разом з керівником Михайлом Цимбрилою (дякую Богу, що саме він як спортовець прийшов туди працювати) ряд спортивних заходів. Там є гарні умови для розвитку спорту і проживання. Тобто, міркую собі, ми будемо запрошувати молодих сільських спортовців не лише на ігри, а й на короткий відпочинок в горах.

-Розкажи про успіхи сільських спортовців, а заразом скажи, чи сільський футбол нині дороге задоволення?

-Марку протягом багатьох останніх років тримають футболісти Верхівців, які стали дворазовими чемпіонами у вищій лізі. І це є той випадок, про який казав вище – невелике село має значні успіхи. Активну боротьбу за лідерство цьогоріч нав’язали команди Баранівців, Дублян, Ралівки, Долобова, Хлопчиць. Серед нижчих ліг лідирують колектив Острова, Сідого, Городища, Погірців, Волі Баранецької та інших. І з приводу дорожнечі футболу… Кожна команда мусить мати свого мецената, бо ж витрати на переїзди, харчування, форма, оплата суддівства. Така розкіш в середньому обходиться команді за сезон від 100 до 150 тисяч гривень у вищій районній лізі. Мені приємно, що витрати на спорт нині беруть на себе об’єднані громади та сільські ради, які у своїх бюджетах закладають певні суми на розвиток спорту. При всьому цьому зростають і наші витрати, тобто районна організація ВФСТ «Колос» і федерація футболу для нормального функціонування структури та організації турнірів потрібно щонайменше 400-450 тисяч гривень. І це при тому, що у структурі «Колоса» лише півтори ставки на двох. Нам допомагають районний бюджет і частину витрат взяли на себе об’єднані громади – спасибі. Маємо і спонсорів – «Захід Агро МХП», місцеві організації партії «Свобода», «Агролімітед».

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар