Тепер за честь поїхати на Галицьке Різдво
Традиційно у часі Різдва до нас приїжджають дітлахи зі сходу. Дуже корисна та потрібна акція, враховуючи те, що такої дружби у нас десятиріччями не було, і тому різниця між сходом і заходом – разюча. Якби такі потяги дружби були раніше, то може й біди не сталося – це традиційна як на такі оповідки теорія. Тепер практика.
НА САМБІРЩИНІ гостювало з десяток дітей з Курахово, що неподалік Мар’їнки. Ми ці населені пункти уже добре знаємо з бойових зведень. Діти, які у нас гостювали, живуть за десяток кілометрів від лінії зіткнення і війна для них – не в телевізорі. Ми зустрілися з ними уже під кінець їхньої подорожі. Діти висловили вдячність керівникам району Віталію Кімаку, Андрію Бобаку та Лесі Ленартович за гарно проведені дні, а ті, відповідно, запросили приїжджати знову і знову. Ніхто з цих хлопчиків та дівчаток на Львівщині раніше не були і тому усе, що побачили, їх приємно вразило. Особливо пам’ятними були подорожі у Нагуєвичі, у Лаврів та Спас. І, звичайно, перебування у наших родинах. Коли спочатку дітей привезли у Ралівку, то на автобус уже чекало багато автівок з новими «прийомними» батьками. Батьки помітно хвилювалися, розповів керівник відділу освіти Тарас Курило, бо ж це не просто нагодувати дітей за щедрими столами, а влаштувати їм незабутнє свято. Здається, все вдалося. Діти телефонували постійно своїм батькам, батьки – до них і у розмовах – лише гарні враження. Проте, нас цікавило дещо інше. Ще років десять тому, коли щойно почали курсувати потяги дружби, то східняки боялися до нас їхати. Багаторічні легенди про «кровожадних бандерівців», про «галицьку ненависть до східняків» давалися взнаки, їхали діти до нас з острахом, а поверталися приємно вражені. Тепер ситуація кардинально змінилася. «Як тільки стало відомо, що їдемо на захід, то відбою від охочих не було», – розповіла волонтерка, яка супроводжувала дітей зі сходу.
Роман ПОГОНИЧ.