Тепер за честь поїхати на Галицьке Різдво

Традиційно у часі Різдва до нас приїжджають дітлахи зі сходу. Дуже корисна та потрібна акція, враховуючи те, що такої дружби у нас десятиріччями не було, і тому різниця між сходом і заходом – разюча. Якби такі потяги дружби були раніше, то може й біди не сталося – це традиційна як на такі оповідки теорія. Тепер практика.

НА САМБІРЩИНІ гостювало з десяток дітей з Курахово, що неподалік Мар’їнки. Ми ці населені пункти уже доб­ре знаємо з бойових зведень. Діти, які у нас гостювали, живуть за десяток кілометрів від лінії зіткнення і війна для них – не в телевізорі. Ми зустрілися з ними уже під кінець їхньої подорожі. Діти висловили вдячність керів­никам району Віталію Кімаку, Ан­дрію Бобаку та Лесі Ленартович за гарно проведені дні, а ті, відпо­відно, запросили приїжджати знову і знову. Ніхто з цих хлоп­чиків та дівчаток на Львівщині ра­ніше не були і тому усе, що поба­чили, їх приємно вразило. Особ­ливо пам’ятними були подорожі у Нагуєвичі, у Лаврів та Спас. І, зви­чайно, перебування у наших ро­динах. Коли спочатку дітей при­везли у Ралівку, то на автобус уже чекало багато автівок з новими «прийомними» батьками. Батьки помітно хвилювалися, розповів керівник відділу освіти Тарас Ку­рило, бо ж це не просто нагодува­ти дітей за щедрими столами, а влаштувати їм незабутнє свято. Здається, все вдалося. Діти теле­фонували постійно своїм батькам, батьки – до них і у розмовах – лише гарні враження. Проте, нас ціка­вило дещо інше. Ще років десять тому, коли щойно почали курсува­ти потяги дружби, то східняки бо­ялися до нас їхати. Багаторічні легенди про «кровожадних бан­дерівців», про «галицьку ненависть до східняків» давалися взнаки, їхали діти до нас з острахом, а поверталися приємно вражені. Тепер ситуація кардинально змінилася. «Як тільки стало відо­мо, що їдемо на захід, то відбою від охочих не було», – розповіла волонтерка, яка супроводжувала дітей зі сходу.

Роман ПОГОНИЧ.