Трохи Бойківщини відвезли у Золоте,

SambirWZ
17

Трохи Бойківщини відвезли у Золоте,

або Чому Луганщина дружно голосувала за Бойка

Ірина Пасєка жила на Луганщині до того часу, поки не розпочалася війна. Переселилася у наші Воютичі у 2014 році, але тема її болить. Тому знайшла себе у волонтерстві, допомозі нашим бійцям і дуже мріє про мир…

НА НАШЕ просте і водночас складне запитання: навіщо їй це, відповіла просто: я уже без цього не можу жити… От і минулого тижня влаштовувала в Самборі зустріч з двома десятками школярів з міста Золоте – прифронтової зони. Це діти, які не з телевізора знають, як розриваються снаряди… Супроводжувала їх завуч з Золотого Людмила Заїка. Вона й розповіла, що років три тому разом з цими ж дітьми почали відроджувати українські традиції. З особливою гордістю казала про організації Різдв’яних вертепів. Для нас воно трохи дивно звучить, що тільки щойно почали відроджувати, а для них патріотизм – це трішки інакше, ніж для нас. От ці школярі якраз і «виграли» конкурс на поїздку у Самбір. Діти в захопленні від усього, що побачили та почули. Особливо вразив їх музей «Бойківщина», бо багато з тих речей, які зберігаються, для них – у подив. Зрештою, вони навіть не знали, що бойки існують… Людмила Заїка додала і таке: зрозумійте правильно, більшість цих дітей взагалі не виїжджала за межі області, а тут кілька днів – наче в іншому світі. І це  не просто можливість відкрити для себе іншу Україну, це своєрідне психологічне розвантаження від того, що пережили та побачили на сході. Пані Людмила запросила нас у гості в Золоте, мовляв, теж маємо що показати заїжджим, але ми собі подумали, що ще не скоро відкриється для нас схід. На жаль… Знаєте, ми колись, на початку війни, писали, що закінчитися вона, бо мусить закінчитися, і, мабуть, матері захочуть поїхати на місце загибелі своїх синів. Минуло п’ять років, а  прогнози так і не збулися.

Кілька слів про вибори Президента, хоча ні – спочатку про 2006 рік. Саме тоді стали їздити до нас так звані поїзди дружби – діти були тут на Різдво, на Великдень і у літніх таборах відпочинку. Влаштовувати все це дуже непросто, але наші привітні галичани брали їх у свої домівки, частували, переймалися дозвіллям і все заради того, щоб ті діти, коли підростуть, уже були українцями. Благородна справа, яку неодмінно слід підтримувати, але коли ми побачили, як пролосувала не окупована Луганщина, стало зле від безнадії. Переважна більшість тамтешніх мешканців віддала свої голоси проросійському Бойкові. От і виникла і мене дилема: навіщо всі ті поїзди… Це питання  задав Ірині Пасєці. Ліпше б я не питався, бо осоромився. «Що ви хочете у луганчан, якщо у вашому Самборі більше двох сотень виборців віддали свої голоси тому ж Бойкові», – резонно відповіла вона.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити