Трохи житейської мудрості, або Як Войткам удвох добре…

SambirWZ
31

Трохи житейської мудрості, або Як Войткам удвох добре…

В мирській суєті захотілося чогось доброго, вічного, щирого і я спохопився на рекламу такого собі незвичайного заходу – зустріч з подружжям Войтків під промовистою назвою “Як нам добре удвох”.

Знайомий з пані Любою та паном Ігорем віддавна. Він був директором колонійської школи в Самборі, вона – вчителювала в СШ №10, потім трохи була на керівній посаді в ратуші, тепер – у відділі освіти. І сім’я у них справді гарна, принаймні, на людях вони обидвоє дуже чемні і завжди усміхнені – направду, подумаєш, що у них завжди все гаразд. Отож, щасливе подружжя мало поділитися секретами сімейного щастя, ну і нас чогось навчити. Найперше, мене прикро вразило, що так мало слухачів  було того вечора у школі “Зернятко” при Храмі Успіння – либонь, люди так і не навчилися позбуватися мирської суєти. Войтки ділилися своїм сімейним набуттям, але попри те, говорили і про багато прописних істин, які ми начебто знаємо, але на які не завжди звертаємо увагу. Мені важко буде переповісти про все, що вони нам казали – треба було прийти і слухати, але кілька тез винесемо “на оглядини”. Скажімо, ви ніколи не задумувалися над тим, навіщо нас Бог на землю покликав? Чи не для того, щоб виконали свою місію і творили добро? Але ж ми на тому земному шляху так часто взамін лихо творимо… Але, як підкреслила Люба Степанівна, нас Бог покликав на землю, бо саме тут ми комусь потрібні. І чи віддаємо ми все, що можемо, тим, кому потрібні? Коли Господь запросив нас на землю, створив для нас усе, що нам треба для життя. А чи бережемо ми чуже добро і примножуємо його? Ми не навчилися шанувати свій, Богом даний час… Бо витрачаємо його на те, без чого можна обійтися…

Багато говорили про те, як треба виховувати дітей. До слова, у Войтків один син Тарас, який став священиком… Мені сподобалася думка співрозмовниці, мовляв, не виховуйте своїх дітей, а виховуйте себе, бо дитина лише з вас бере приклад, принаймні, у дитинстві… Чесне слово, яка глибока житейська мудрість. Виявляється, сварити чи навіть бити своє чадо не варто, бо чадо наслідує вас… Ми заговорили про любов – таке звичне слово, яке вживаємо по кілька разів у день. А от коли Люба Степанівна запитала у слухачів: що таке любов, я аж затерп, бо, якби звернулась до мене – людини, яка володіє словом, яка у сімейному житті пройшла такий же віковий шлях, як Войтки, я б направду розгубився, бо любов – це просто любов… Далеко не кожен, так само, як я, може дати якусь більш-менш толкову відповідь. Насправді, треба мало – щоб чоловік і жінка віддавали одне одному час, турботу, ласку, вміли вибачати. Люба Степівна зізналася, що і у їхньому житті всіляке траплялося: хтось щось наговорив, хтось десь попліткував, але в сім’ї з цього сміялися, бо завжди довіряли одне одному… От кожен з нас має сім’ю, а чи задумувалися  над тим, що у нормальній сім’ї не їдять порізно – вона на кухні, коли готує страву, він – на дивані біля телевізора. Люба Степанівна каже, що у них завжди так: спочатку молитва одна на двох, а потім разом сідають до трапези. І неодмінно знаходиться з десяток цікавих тем для спілкування. Спілкування, якого так бракує нинішнім сім’ям…

Я можу ще багато розповідати про ті чи інші нюанси, над якими сам задумався, але наразі хочу, щоб і ви задумалися над тим, про що вам щойно розповів. І якщо вже нині ввечері ваша сім’я сяде за один стіл вечеряти, а перед тим промовите “Отче наш”, то Войтки уже будуть раді…

 

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар