У Биличах зводять нову церкву на місці старої
Жертвою може впасти сакральне мистецтво, а давні могили священика та їмості уже знесли
Одного разу в офісі “Високого Замку” була мешканка з Билич і розповіла, що односельці починають будову церкви. А це потребує грошей, отож, може б дати оголошення в газету та хтось відгукнеться… Ми, звичайно, нічого не маємо проти благородних намірів, але з досвіду знаємо, що парафіяни з інших міст чи сіл на такі звідомлення не зголошуються… Хто б міг подумати, що про нове будівництво доведеться писати, але з трохи іншої точки зору.
Минулого тижня на Старосамбірщині було зібрання греко-католицьких священиків і вони запросили голову РДА Ореста Бонка, представників силових відомств, аби почути, що ж твориться у Биличах? Як нам стало відомо, уже наступного дня у село виїхала комісія, щоб оцінити ситуацію.
Тут і далі ми найменше хочемо вникати у будь-які міжконфесійні стосунки, забуті усіма ще у дев’яностих роках, але в Биличах є дві конфесії. Свого часу було рішення про почергове Богослужіння, але рішення не виконали, потім влада начебто передала церковцю православним, зважаючи на те, що греко-католики відмовилися, хоча, як нас переконували священики, ніякого документа з відмовою у природі не існує… Згодом православна громада дещо змінила зовнішній вигляд стародавньої церкви, а тепер розпочала будову нової, але так, щоб обмурувати стару, яку потім, якщо ми правильно розуміємося у будівництві, ліквідувати взагалі.
Трохи історії ми почерпнули з книги “Українське сакральне будівництво Старосамбірського району”, Василя Слободяна. “1863 року стараннями о.Носалевича постала дерев’яна теперішня церква, про що свідчив різьблений на західному одвірку напис і дата “1863” (тепер втрачений). За переказом, її купили у селі Пикуличі під Перемишлем, перенесли в село і встановили на місці давнішої, що згоріла”. Науковець Слободян твердить, що цю легенду неможливо перевірити. Нову дерев’яну дзвіницю звели у 1923 році, про що свідчить вирізьблена дата. Від 1964 року, читаємо далі книгу, церква була зачинена, але громада спромоглася здійснити її ремонт у 1975 році. Тоді внутрішні стіни оббили картоном і вкрили орнаментальними розписами. 1989 року церкву відкрили для Богослужінь і громада провела ремонт. 2000 року добудували до вівтаря нову південну ризницю і розширили північну. Та найбільше спотворив образ церкви ремонт, здійснений 2002 року, коли її стіни обшалювали горизонтальною, білою пластмасовою вагонкою, констатує Василь Слободян і далі розповідає про унікальність цієї церкви, але ми вже не будемо втомлювати читача.
Цікавіше те, що в селі кажуть, начебто православна громада продала ікону Чудотворця Миколая судовишнянської художньої школи XVII століття. За чисто символічною ціною, хоча її вартість, за твердженням мистецтвознавців, – півмільйона гривень. А за виручені гроші нібито хочуть розпочинати новобудову. Чи так воно, чи ні, це не зовсім наша тема, у цьому нехай розбираються представники районної влади чи правоохоронних служб, адже, як стало відомо, до поліції із заявою звернувся єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Кир Григорій Комар і, до речі, не тільки з приводу імовірного нищення храму… Тамтешніх селян обурив інший факт: за словами отця Володимира (УГКЦ), біля церковці були давні могили священика та їмості – колись було прийнято ховати отців поруч з сільськими церковцями… Так ось, “пам’ятники на могилах священика і їмості трактором повикидували. Що з кістками, невідомо, чи їх повикидали, чи просто бетоном залили. Йдеться про дві могили, які були біля церкви”, – зазначив отець Володимир.
Про результати розслідування, яке провадить влада чи, ймовірно, будуть провадити поліцейські, розповімо згодом, хоча, повірте, вкрай неприємно писати про таке. Начебто й благородна справа – звести новий храм, але ж не ціною таких жертв – обмуровуванням старовинної церковці і вандалізмом біля неї.
Роман ІВАНЧУК.