У день народження «Високозамківська Самбірщина» накрутила на велосипедні колеса 75 кілометрів

SambirWZ
173

У день народження «Високозамківська Самбірщина» накрутила на велосипедні колеса 75 кілометрів

Журналісти «Високозамківської Самбірщини» прагнуть дотримуватися норм  здорового способу життя, хоча, мусимо визнати, бажання не завжди збігаються з можливостями. Тим не менше, час од часу рятуємо власний імідж і разом з друзями нашими – читачами, потужними велосипедами обколісуємо рідні краї.   

ТАКІ подорожі не тільки додають здоров’я, гарного настрою, а й щось таки пізнаємо… Катаємося, як правило, селами з бездоріжжям, польовими стежками, ораницею, що додає екстриму… Бо їхати гарною асфальтівкою трохи нудно. Минулого четверга разом зі своїми однодумцями Андрієм Гіряком та Русланом Криворучеком пішли на рекорд, вирішивши підкорити 75-кілометрову трасу. Вранці вмостилися в електричку “Львів-Сянки”, повантаживши і свої велосипеди. Були готові заплатити за “залізних коней” – ми ж бо люди ґречні, але провідники-касири поблажливо до нас поставилися. Видно, велосипеди сприйняли як вантаж. До Турки добралися без пригод, бо насправді, які можуть бути пригоди у мирному електропоїзді? А уже з гірського райцентру у бік Самбора нам стало цікавіше. На серпантин вибиралися на колесах – не пхати ж нам наших “коней”, а з гори швидкість розвинулася до 70 кілометрів на годину. Багатенько, але відчуття таке, що вітер обганяли. Мушу визнати, адреналіну не бракувало, але за тим ми і їхали… Не могли обминути знамениту ГЕС у Яворі, але нас чекало розчарування: «фірма» не працює, бо на річці нерест риби. Я сам затятий рибалка і добре розумію усі риб’ячі забаганки, тому не ображався на господарів ГЕС, навпаки, вдячний, що до річкової німини ставляться з розумінням. У Розлучі попили цілющої мінеральної водички, бо бути там і не скуштувати – було б гріхом. Перекусити заїхали у «Бойківський двір» біля Ясениці Замкової. Мали на те дві причини – смачно і недорого. А друге – господар Володя Казан – наш, самбірський… Кому тоді давати заробити, як не своїм. Проїжджаючи повз Тершів, не відмовили собі у задоволенні скупатися у гірській річечці. Тут мушу зробити відступ. Це місце давно облюбували поважні самбіряни і зі сім’ями подорожують туди прийняти купіль. Справа у тому, що Дністер у межах свого міста забруднили своїми ж, перепрошую, фекаліями і треба не мати здорового глузду, щоб там плавати, аби потім під душем довго змивати зі себе Дністровий бруд. А в Тершові бойки ще чемні і у свою річечку не гадять…

За Старим Самбором звернули у Бачину і помчали звідти через Торчиновичі і аж до Самбора. Причина у тому, що траса Старий Самбір-Самбір стала страшною  для велосипедистів, а тому нехай бездоріжжям, але безпечним… Наступного дня у мене питали, чи не болять ноги після 75 кілометрів подорожі (повернулися додому о 19.00, розпочавши випробування об 11.30). Ні, не болять, бо навчений попередніми тренуваннями, зате позитивних емоцій вдосталь. У цьому місці пасувало б закликати і інших, хто має велосипеди, до таких же подорожей, але порожні заклики нічого не дадуть. Це треба дуже-дуже захотіти і спробувати. А спробуєте такого собі «зеленого туризму» на колесах, і тоді уже не зможете його позбутися.

І наостанок. Цю подорож трьох ми присвятили серйозній даті – 19-річчю з дня виходу першого номера «Високозамківської Самбірщини». Річниця скромна, хоча й стільки літ – без вихідних, відпусток і лікарняних у двох журналістів –  це поважність і стабільність. Тому один з нас залишався на  редакційній господарці приймати майже безалкогольні вітання, а інший – поїхав у гори пропагувати здоровий спосіб життя “по-високозамківськи…”

Юрій БАРНА.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар