У класі має бути не менше п’ятнадцяти учнів і не більше тридцяти

SambirWZ
10

У класі має бути не менше п’ятнадцяти учнів і не більше тридцяти

Про ці та інші стандарти, які очікують наші школи, і клопоти для влади та вчителів

На освіту чекають цікаві часи. Причому слово «цікаві» містить доволі багато несподіванок як для учнів, так і їхніх батьків, вчителів та влади. Здається, уряд змушує нас до нових стандартів, яким мусимо коритися. А відтак, частина пунктів потягне за собою, ми б сказали, примусову оптимізацію. Судіть самі.

Стандарти доступності закладів освіти, що мають бути реалізовані в Україні, містять умову: час підвезення дітей до опорного закладу має складати не більше 30 хвилин в один бік якісним дорожнім покриттям. З терміном у півгодини у нас буде все гаразд, але що вважати якісним дорожним покриттям? У нас з гладкими шляхами багато проблем. І як бути у ситуації, коли влада не зможе відремонтувати дороги до рівня вимог?

Українські школи мають отримати швидкісний Wі-Fі Інтернет не менше 100 Мбіт/с, у кожній школі на кожні 300 дітей повинно бути  щонайменше 2 комп’ютерні класи по 15 комп’ютерів у кожному. Зі швидкісним Інтернетом, мабуть, проблем не виникатиме – є фірми, які хочуть зайти якомога ближче до споживачів, а от кількість комп’ютерів – це вражаюче. Далеко не усі заклади мають таку розкіш, але подекуди, якщо кількість можна підігнати, то з якістю техніки – суцільна проблема. У цьому місці нагадав собі слова вчителя сільської школи, мовляв, діти вдома мають значно потужніші комп’ютери, ніж ті апарати, що у школах. Як би там не було, але «парк» треба і поповнювати, і збільшувати. Ми ще не знаємо, хто буде фінансувати цю розкіш, але якщо проблему скинуть на місцеві бюджети, то благ комп’ютеризації будемо чекати довго. 

Усі туалетні приміщення мають знаходитися в будівлі закладу освіти. Ну, на наших теренах з цим проблем не мало б бути. Кімнати вивільняються і туалети для дітей можна облаштувати.

Всі опорні школи і не менше третини шкіл у містах повинні мати велике або середнє (40 х 60) футбольне поле з професійним штучним покриттям, професійне легкоатлетичне покриття бігових доріжок, поле для міні-футболу зі штучним покриттям, майданчик для баскетболу/волейболу з гумовим покриттям, зону воркаута та освітлення всіх майданчиків. У цій справі у нас є певні зрушення, але не на стільки грандіозні, щоб виконати ці вимоги влади. Якщо один майданчик зі штучним покриттям коштує більше мільйона гривень, то уявіть собі, скільки грошей треба! Здається, мрія нездійсненна… Хоча ми згідні з урядовцями – до цього треба бодай прагнути.  

У кожному класі має навчатися не менше 15 та не більше 30 учнів. Цікава вимога, з якою у нас доволі багато клопоту. Навіть у місті є ситуації, коли у випускні класи складно набрати п’ятнадцять дітей, бо після дев’яти класів батьки забирають чадо в інші заклади. І як бути батькам, які хочуть, аби дитина довчилася у рідній школі, а в класі залишається, наприклад, 13 старшокласників. Шукати іншого місця для науки? А це стреси, проблеми, вживання в інші колективи. Є заклади, коли у випускні класи, наприклад, йде 35 дітей. Куди дівати п’ять зайвих? Ми розуміємо, що непопулярні заходи уряду спрямовані виключно на ефективне використання державних грошей, але питання, на яких ми акцентували увагу, надто непрості. Вони більше житейські, ніж фінансові.

І нарешті, школи мають забезпечити туалетами дітей з особливими потребами та доступ для них на кожний поверх. Це так само стане проблемою, як, не виключено, і інше – на 7 000 дітей у сільській місцевості та на 12 000 дітей у місті має бути створений один інклюзивний ресурсний центр – це такий заклад, який надає поміч дітям з особливими потребами. 100 відсотків дітей 4-6 річного віку мають отримати  можливість ходити в садок… Теж проблема.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити