Усе, що є на голові, – очі, вуха, горло та ніс, об’єднали одним коридором

У голови Львівської ОДА Олега Синютки робочий день напрочуд ненормований і тому медична нарада, призначена на восьму ранку у самбірському «білому домі», нікого не розхвилювала. Сам Олег Михайлович пояснив такий розпорядок дня лаконічною приповідкою: «Якщо будемо довго спати, то в бідності помремо».

І ВІДРАЗУ перейшов до діла – зарплат медпрацівникам. Сказав, що особисто написав у Міністерство охорони здоров’я, щоб нам додали грошей на платню, і мав розмову з самим Володимиром Гройсманом. Прем’єр не був в захопленні від цих прохань, але, на переконання губернатора, відчиняють двері тим, хто стукає… Більше про зарплати не говорили.

Нагадаємо, два тижні перед тим таке ж зібрання і з тією ж президією уже було. Нам дали рівно стільки часу, щоб ми у себе знайшли резерви. В.о. головного лікаря Богдан Марчукпрезентував зміни. На екрані показували зазнимковані лікарні, чого ще раніше домагався львівський гість… Що буде найближчим часом? Найближчим часом переселяють дитячу лікарню з вулиці Коперніка на територію ЦРЛ якраз на той поверх, який займає очний відділ. А очний відділ переносять у ЛОР-відділ. Тобто, об’єднують те, що є на голові – вухо, горло, ніс і очі… Ну, якась логіка у цьому є. Шпиталь ліквідовує 20 ліжок. Зрештою, не в ліжках нині справа… Про інші новації у медицині, які дадуть змогу зекономити більше 10 мільйонів гривень, розповімо згодом. Тим паче, Олег Синюткадовірив пану Марчуку опублікувати усі кроки на шляху до оптимізації, аби медики завчасу були готові до розмаїтих несподіванок… Начебто колективи погодилися на географічні перетасовки, але педіатр Ганна Радевич, висловлюючи, мабуть, не лише власну точку зору, побачила незручності. Наприклад, очний відділ по сусідству з дорослою реанімацією. А реанімація – то специфічний відділ. Туди завозять на каталках важких хворих, потерпілих в аваріях, зрештою, вивозять тих, хто помер, і родичі плачуть. А тому дітям, які лежатимуть у палатах нинішнього очного відділу, який стане педіатрією, буде стресово. І хоч пані Ганна здобула оплески залу, але президія їх не почула і, як нам видається, велике переселення неминуче. Богдан Марчук не побачив у словах лікаря Радевич трагедії, бо є до дорослої реанімації ще один вхід, але чомусь сказав, що біда не в тому, а в іншому – аби лиш не було п’яних педіатрів. Кого мав на увазі, не уточнив.

Керівник департаменту охорони здоров’я Ірина Микичак нарешті похвалила нас за те, що протягом двох тижнів медики титанічно попрацювали і намітили хоч якісь плани здешевлення медицини. Їй належать слова про те, що мережа медичних закладів у Самборі така, що треба утримувати будівлі, а до процесів лікування хворих чи купівлі медикаментів бесіда не доходить. Згадала залізничну лікарню і натякнула, що депутати міськради мали б створити з неї окреме підприємство, яке б потім об’єднало і первинну ланку надання послуг. Далі пішло те, що не на жарт розхвилювало завідувача онкологічним відділом Ярослава Паховчишина. Виявляється, Ірина Микичак взагалі не бачить у Самборі онкології. Гості дали нам зрозуміти, що тут і хворих мало, і операції сумнівної якості. А у нас у Львові, мовляв, є потужний онкоцентр, у який вклали купу грубих мільйонів, і треба лікуватися там… Пан Паховчишин, треба сказати, опонував доволі грамотно і навіть не побоявся гніву обласної шефині чи губернатора. За 9 місяців онкологи провели 190 операцій стаціонарних і більше 200 – амбулаторних. Після надання допомоги пацієнти виживають, а от у Львові одного разу не помітили онкохворого, а у Самборі знайшли пухлину і дали чоловікові раду… Щодня проводять 5-6 хіміотерапій… А далі пана Ярослава понесло на відвертості і він сказав, мабуть, те, про що багато хто воліє мовчати. Мовляв, у нашій медицині багато зайвого, але ті зайві – куми, свати, родичі і їх не коротять. Дав зрозуміти, що оптимізація висить над тими, хто справді працює. Далеко не усі онкохворі зі Старосамбірського чи Турківського районів мають змогу поїхати на лікування у Львів, який, ні для кого не секрет, дороговартісний…  Доволі професійно захищав гідність медиків і завідувач травматології Володимир Чаплинський, навів немало фактів, які мали переконати слухачів, що самбірська медицина з її фахівцями – потужна структура. Виступ хороший бодай з тієї точки зору, що два тижні перед тим панове Синютка та Микичак буквально розмазали нашу лічницю по стінці – все погано! Цього разу гості були благі і чоловіколюбні, уже не наїжджали так, як раніше, і навіть жодним поганим словом не згадали міського голову Юрія Гамара, якому раніше дісталося на горіхи…

Цікаві тези звучали і з приводу рудківської лікарні, якою мала б опікуватися об’єднана громада. На думку керівника департаменту охорони здоров’я, це має бути так звана придорожня лікарня. Тобто, все, що стається на цій трасі, або у когось з’явиться гострий біль, має потрапляти у рудківську лічницю. День-два там, а потім у якийсь спеціалізований заклад вищого рівня. Травматолог Володимир Чаплинський одразу заперечив, мовляв, якщо і має десь бути придорожня лікарня, то у Самборі. Навів випадок: десь поблизу Хирова на чоловіка в лісі упало дерево. Нам легше написати, що у пана залишилося неушкодженим, ніж перераховувати ушкоджене. Так ось, родичі потерпілого обминули старосамбірську районну лікарню, а відразу – у Самбір. Хоч згаяли багато дорогоцінного часу, так звану «золоту годину».

Здається, про все найголовніше уже сказали. У підсумку кожен з президії підводив свою риску, але у загальних словесах ми б виділили міркування Олега Синютки про те, що добрих фахівців треба берегти, аби вони не розбіглися по усіх усюдах. Це, мабуть, відповідь на тезу мера Юрія Гамара, що процес оптимізації передбачає болюче скорочення і людям до цього треба готуватися… Дефіцит бюджету для медиків буде і наступного року. Уже отримали контрольні бюджетні цифри, у яких простежуються фінансові дірки у графі «Медицина».

Роман ІВАНЧУК.