Футбол стає бізнесом
Голова Самбірської міської федерації футболу Петро Мошуманський влаштував прес-конференцію на стадіоні для того, щоб продемонструвати болільникам та владі, що футбол у такому вигляді, як є, далі існувати не може. Бюджет міста дає певну суму грошей, однак ефекту від ігор нема. Станом на сьогодні, у турнірній таблиці області ми на восьмому місці. Петро Михайлович відзначив цю прикру деталь, хоча сказав, що і це – не найгірше. Говорив, що нападників не маємо, що на своєму полі програємо… А ми б цю ситуацію охарактеризували трішки інакше: за кілька днів до початку сезону група ентузіастів, не знаючи, що їх чекає, таки вийшла на поле і врятувала в Самборі традиційно шанований футбол.
Що пропонує голова федерації футболу? Петро Михайлович каже, що у місті можна знайти 20-30 підприємців чи директорів підприємств, які люблять футбол і готові вкладати у нього свої гроші. Власне, 20-30 сильних світу цього мають поміж собою зорганізуватися у таке собі акціонерне товариство, у якому усі будуть рівноправними. Мають обрати президента клубу, який потім призначить тренера і узгодить разом з усіма склад команди. Були міркування про те, що почесним президентом має бути міський голова (нині Юрій Гамар, завтра – кого виберуть), але мусить бути, бо як без мера? Якщо у місті люблять футбол, то влада повинна бути солідарна. Нас, щоправда, брали певні сумніви, чи назбирається 20-30 багачів, готових кинути у спорт по 20 тисяч кожен. Наразі прозвучали прізвища Мошуманський, Кузьмяк, Мандюк, Копиляк. Вільні місця у списку ще є… Акціонерне товариство мусить мати юридичний супровід, адже кожен футболіст повинен підписати угоду на увесь сезон, бо те, що є зараз, інакше як бардаком не назвеш. Наприклад, футболіст розпочав сезон зі Самбором, а потім його дорожче перекупив, наприклад, “Кар’єр”. І футболіст пішов. Якщо б був контракт, то “Кар’єр” заплатив би за нього Самбору, наприклад, 10 тисяч або гравієм. Ще одну тему підняли футбольні функціонери: маємо спортивні школи як у місті, так і в районі, а коли треба виходити на поле дорослим складом, то шукають легіонерів, хоча роками перевірено: люди йдуть дивитися не тільки на кольори своєї команди, а й на самбірські імена. Хтось хоче бачити, як бігає Леськів, комусь подобається Теплий, комусь – Габян чи Ковалик. Хочемо бачити своїх! Петро Мошуманський так і сказав, невідомо кому дорікнувши, мовляв, утримуємо спортивні школи, а поповнення нема. Тому й доводиться констатувати: наші слабенькі, але які вже є, яких втримали. Ми визнаємо рацію пану Мошуманському у тому, що на першість області грають невеличкі села і, маючи добрих спонсорів, прославляють свій населений пункт. Скажімо, мало хто знає, де є Демня, але футбольні фани мають це село в авторитеті, бо уже вийшло на рівень України. А ми – таке славне з часів Лева Броварського футбольне місто, маємо восьме місце у турнірній таблиці. Наша прес-конференція дійшла згоди, що творити акціонерне товариство з футболістів та грошовитих шанувальників треба. Перемовини мають відбуватися уже, аби наступний рік розпочати при грошах та гравцях. Журналістам було приємно, що разом з нами був Ярослав Кузьмяк, який тривалий час опікувався самбірським футболом, витратив на нього більше мільйона своїх гривень, а взамін від міської влади вдячності не отримав. Історія не нова. Але якщо на початку сезону Ярослав Степанович говорив про те, що футбол його більше не цікавить, то на прес-конференцію прийшов…
Що з цього вийде, поняття не маємо, але своє завдання ми виконали сповна – розповіли владі та уболівальницькій громаді про наміри збереження бізнесового футболу. Може то не треба казати, але скажемо: не було міського голови Юрія Гамара – спортсмена у попередньому житті, який на стадіоні, що мав уже бути відремонтованим, буває не часто – розповіли нам футбольні функціонери…
Роман ІВАНЧУК.