«Хіба ще в Європі десь таке є?»

SambirWZ
20

«Хіба ще в Європі десь таке є?»

Все! Скінчилося! Минулої неділі, як тільки тепле самбірське сонечко ніжно опустилося за Бачинську гору, на площі Ринок деякими барвами веселки засвітився і заграв давно оспіваний фонтан.

ПРО нього почали говорити ще тоді, коли стояв старий фонтан, зведений за часів урядування Михайла Івановича Кота з доброго мармуру з різьбленою вручну чашею – і то була праця якогось знаного скульптора. Але часи міняються і в моду увійшли інші творіння… Одного разу з ратуші побачили, що у фонтані миються молоді циганчата, бо насправді, де їм влітку митися, а спідню білизну сушать ледь не на постаменті Шевченка. І тоді зродилася ідея все це розвалити і звести щось свіже. Якщо раніше фонтан нагадував звичайну, але дорогу ванну, то, за свіжим задумом,  має бути такий собі «восходящий душ». Мер Юрій Гамар – ми так зрозуміли, автор ідеї, під час креативного, бо короткого, виступу в неділю відразу сказав, що друзі його переконували, аби нічого такого не будував, бо вороженьки жити не дадуть, але Юрій Петрович наполіг на своєму і радісно презентував недільній громаді диво паркового мистецтва, додавши, що Самбір має дуже древню історію та гарну архітектуру, а опонентів вислухає і зробить своє. Ми з досвіду знаємо, що кожен урядник має щось особливе у голові і перечити цьому не можна. Хтось будував пам’ятники, комусь більше пасує фонтан. Ведуча відкриття, аби якось оправдати забаганки мера, сказала, що фонтан – то чудово, бо якщо можна робити щось вічно, то дивитися на воду. Одне слово, вічність нам гарантована! Традиційно запросили місцевих  всечесніших отців, які коротко помолилися біля сучасного дива, окропили парафіян різних конфесій, і, виконавши місію, загубилися десь поміж людьми. Натомість «сценою» заволодів улюбленець молодіжної публіки танцювальний ансамбль «Резонанс». Я люблю на них дивитися – такі меткі і ритмічні, але не міг з двох причин. Молоді зійшлося стільки, що її не розсунеш, аби побачити вихованців Василя Шпота, а по-друге, мені попався давній, ґречний пан, глибокий пенсіонер, який в Самборі ще пам’ятає Марію Павленко. Спочатку я почув про те, що його ровесників у місті мало що залишилося. А ті, які є, виходять в центр хіба пограти карти і випити по 100 грамів. Потім мені як літописцеві дісталося за те, що не пишу про потребу відновити молодіжне озеро, яке колись було. За те, що не критикую ратушу, яка не спроможеться звести туалет для туристів. Дісталося мені за те, що в Самборі нема цукрового заводу і взагалі – гроші, які будуть дзюркотіти у фонтані, можна було скерувати на зарплати медикам-лікарям, або купити якийсь поважний апарат для місцевого шпиталю. Або відремонтувати шмат тротуару, або вкласти у потужну промисловість, без якої не буде нових робочих місць… Як людина вихована я все це уважно слухав, махав головою на знак згоди, хоча думав зовсім інакше – ті молоді люди, які пищать біля фонтану, поняття не мають, де і навіщо був колись цукровий завод, якщо цукру вистачає у кожнісінькій крамниці. І тут мене осінило: ми просто маємо конфлікт поколінь. Мій давній знайомий уже живе минулим і бажання вічно дивитися, як тече вода, у нього нема. Натомість молодь тішиться незвичним дійством і їй добре без молодіжного озера і без потужної економіки… А от коли увімкнули фонтан, радості і криків було стільки, ніби кожному поклали на дурняка до кишені по 100 доларів. Грала класична музика, а кольорова вода з-під землі, як навіжена, рвалася до чорного самбірського неба. Було таке відчуття, що то сама струйка виграє… Насправді, гарно – що тут скажеш. Хоча нам важко повірити, що після того, як подія набере розголосу, до нас масово попруть туристи з грішми, а потім будуть скуповувати абсолютно все, починаючи від зошитів в клітинку і закінчуючи важкою побутовою технікою. Ну, але є те, що є.

Інше питання, яке турбує ту частину населення, яка не дуже любить добродія Гамара. Чи вартує та краса так багато мільйонів? Обиватель каже, що колись ото був фонтан – його можна було побачити і навіть копнути у мармуровий бік. Тепер – і копнути нічого, бо усе в землі. Але, як розтлумачив місцевим газетярам керівник СКП «Об’єднане» Євген Квас, в тому й уся штука, що усі ті мідні трубки і загалом фонтанне господарство – в землі. Дорогі насоси, програмне забезпечення і ще щось таке, у чому ми не дуже розуміємося. І відразу ударив по носі опонентів, мовляв, фонтан коштує не 5 мільйонів, як пишуть противники, а 4. Такого дива, ствердив пан Квас, на Львівщині більше ніде нема. Щоправда, влада ще буде вирішувати, як часто фонтан буде працювати, а взимку – точно матиме канікули, бо вода може замерзнути у стоячому положенні…

Відповідь тим, хто каже, що начебто хтось на фонтані нагрів загребущі пальці. Я дуже люблю писати про злодіїв, які крадуть чужі гроші, але тільки після того, як суд це доведе. Все інше – звичайні розмови, підозри, міркування та гіпотези. І взагалі, маю давнє міркування про те, що тільки гурман думає, що усі інші гурмани, тільки ловелас вважає, що усі інші – ловеласи, і тільки злодій переконаний, що усі інші теж крадуть. У нас, Богу дякувати, є кому перевіряти. То ж, якщо хтось має сумніви, кличте ревізорів, аби дарма не патякати.

І нарешті, нам сподобалося запрошення на дійство відомого місцевого співака Ореста Петречка, який виконав свою пісню «Самбір – то не Париж». Це була хітяра тих часів, коли ще працював цукровий завод, а в Комсомольському озері плавали діти. Усім давно зрозуміло, що Самбір ніколи не стане Парижем, але співають цілі покоління. Там є дуже гарні слова: «Хіба ще в Європі десь таке є»? Насправді, Європа в неділю ввечері  відпочивала…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити