Церква у Сприні береже пам’ять віків

SambirWZ
538

Церква у Сприні береже пам’ять віків

У неділю, 4 жовтня о 14 год., центром уваги та поваги на Самбірщині стане Сприня. Тут  відділ культури Самбірської РДА влаштовує Дні Європейської спадщини. Якщо ми правильно збагнули зі слів керівника культурного відомства Василя Федірка, мова йде про об’єкт, який можна вважати Європейською спадщиною і популяризувати його. Василь Степанович довго думав, що ж таке можна показати гостям, яких буде немало, і зробив, як на мене, правильний вибір – церква у селі Сприня, біля якої росте старий дуб – ровесник того ж таки сільського храму.

Мушу признатися, один тамтешній родака і наш читач багато разів замовляв у нас цю унікальну тему, але руки не доходили. Та  й, як нам видавалося, є актуальніші теми. Коли днями побував у церкві в Сприні, то пошкодував, що вперше. Настоятель храму Святого Миколая УПЦ-КП отець Роман Вовкунович гостинно влаштував нам екскурсію. Унікальність храму у тому, що збудований він у 1750 році без єдиного цвяха, лише на дерев’яних кілочках. І все це збережене так, як було колись. Лише куполи довелося покрити сучасною бляхою, бо стара уже прогнила. Виявляється, куполи ще мали дірки від куль, які літали у часі минулої війни. То ж, хочеш – не хочеш, а відновити верхівку церкви довелося. Все інше, у тому числі і в середині храму, зосталося таким, як було. І образи, і іконостас. І це настоятель разом з паствою щиро оберігають. Цим пишаються. Пишаються усіма попередніми священиками, які  правили у Сприні. Особливо часто згадують отця Яківа, який був дуже помічним людям, бо мав дар пророцтва, який щиро беріг сільську церковцю, не дозволяючи ні майстрам, ні часові нищити старовинну спадщину. Тут переповідають легенду про те, що у часі однієї з війн якраз біля церкви вдалося зупинити ворога… Я був приємно вражений тим, що у церкві зберегли усі  книги із тодішніми записами: хто коли помирав, народжувався, брав шлюб. Каліграфічним почерком виведено всі прізвища. Ну  хіба нині нецікаво дізнатися, що у 1837 році у Сприні народилося лише шестеро дітей… Зрештою, за цими книгами хтось може досліджувати історію своїх родів. Направду, унікальна річ. Тут збереглися прадавні і найперші ікони. Причому, вони так гарно збережені, що й не скажеш про них – прадавні. Або інший незмінний атрибут сільської церкви – ноші, на яких покійників носять. Так ось, вони датовані 1932 роком. Неймовірно, але факт.

Єдиний час, коли церква була зачинена, то був час атеїзму. Двадцять років. Але селяни не дали розікрасти церкву, розтягнути  багатство. Не дозволили відкривати музей чи перетворювати свій храм у колгоспний склад.  Але навіть тоді потайки відкривали церкву, молилися, провітрювали. Знаєте, оте про що так скромно пишу, називається насправді щирою вірою у Бога, патріотизмом, пошануванням праці дідів-прадідів.

У сільському храмі є ще одна ікона “Не ридай мене, Мати”. У липні, акурат перед Іловайським котлом, який відібрав життя сотень наших солдатів, ікона замироточила. Я і тоді про це чув, але, знаєте, досвід показує, що до такого слід ставитися обережно. Ставляться обережно і самі священики. Отець Роман, показуючи нам цю ікону, сказав, що вона і далі мироточить. Підсвітив ліхтариком і я побачив на склі невеличкі “світлячки”. Це справді диво… Аж мурашки по спині побігли. Єдине, що подумалося: якщо ікона замироточила перед  Іловайськом, і мироточить зараз, то невже війна ще не скінчиться?

А покидаючи церковцю, подумав про те, що вона, опріч того, що гуртує тут парафіян, заслуговує бути своєрідним музеєм старовини, до якого треба приходити, що вдихнути повітря, яким дихали наші праотці…. І нарешті, старовинний дуб – ровесник церкви, своєрідна візитівка Сприні. Сільські ґазди уже обміряли його стовбур – 7 метрів! Це також диво, це справжній спринський старожил.

Отож, матимете в неділю час, а ви його обов’язково знайдіть, бо вже я багато втратив, що лише вперше минулого тижня цю святиню побачив. І приїдьте у Сприню вклонитися пам’яті віків.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар