Цікава «Рука допомоги» – гроші дає, а повертати не треба

SambirWZ
14

Цікава «Рука допомоги» – гроші дає, а повертати не треба

У нас для вас є дві новини – і обидві хороші. Виборча кампанія, яка, Богу дякувати, тривала недовго, закінчилася, бо можна було б з глузду з’їхати від кандидатської мудрості. А друга новина – ми починаємо писати для вас звичайні життєві матеріали.

Старі дивани зажили новим життям

МИНУЛОГО тижня керівник Центру зайнятості Іван Тимців запропонував прес-тур по Самбірщині. Ми мали оцінити, як працюють гроші, які виділяє «біржа» на розвиток підприємництва. І першим ділом поїхали на територію колишнього Рудківського хлібозаводу. Щойно вилізли з автівки і здалося нам, що будівлі ще пахнуть хлібом – як колись. Але це була обманка, або точніше, якесь навіювання, чи спогади. Територію окупували нові підприємці і один з них – Мирослав Когут. З тим чоловіком ми особисто знайомі багато років, оскільки він рекламував своє ремесло у нашій газеті, а одного разу (за гроші, звісно ж) він відновлював меблі й в хаті нашого кореспондента. Роботою досі задоволений. Потім пан Мирослав кудись пропав. Ми собі подумали: або закинув свій бізнес, або знайшов собі при нашій помочі стільки клієнтів, що не потребує реклами. І тут несподіванка: пан Когут вийшов на зовсім інший рівень, орендує шматок колишнього хлібозаводу і там далі займається перетяжкою меблів. Судячи з того, скільки при вході старих меблів, які господарі не хочуть викидувати, роботи у пана Мирослава під зав’язку. Тепер про поміч держави. Сільський війт, а пан Когут мешкає у Хлопчицях, розповів підприємцеві, що соціальні органи, зокрема Центр зайнятості, простягає таким, як він, «Руку допомоги» – програма, до речі, так і називається. Бізнесмен подумав правильно: ще такого не було, або хтось обманув державу, яка насправді не є такою щирою до людей, як хоче сама собі здаватися. Тому ліпше відсунути «Руку допомоги», аби згодом не мати проблем. Але потім поцікавився у керівника «біржі праці» Івана Тимціва, як воно насправді, і той розтлумачив. Держава дає певну суму грошей. Ви її не повертаєте, але справно платите усі податки. Тобто, підприємець податками повертає свій борг. Якщо врахувати, що Мирослав Когут і без того чемний платник податків, то ризиків зовсім нема… І отримав 64 тисячі гривень, на які придбав необхідне обладнання, а нам похвалився, що має і своє авто, бо дивин у сумку не запхаєш, а до клієнта треба чимось доїхати і забрати меблі, щоб потім повернути. Старі меблі нині не викидують, а реставрують. Однак, за словами бізнесмена, він має намір поруч з ремонтом зайнятися і виробництвом нових меблів. От увійшов чоловік в охоту…

Як безробітна Новокалинівський садок розмалювала

НАСТУПНА зупинка прес-туру, а місцевих журналістів супроводжували і львівські телевізійники, – Новий Калинів і його гарний сучасний садочок, який так необхідний у наймолодшму місті Україні – там на майданчиках дуже багато дітвори і ми навіть подумали, що коли десь і є прикра демографічна ситуація, то тільки не у Новому Калинові. Знаєте, в такий бідний час зводити такі заклади може тільки зухвалець, який не кориться економічним кризам. Маємо на увазі мера Нового Калинова Богдана Юзвяка. Коли ми запитали в інтерв’ю у секретаря ради Ярослави Каркач, чому не розпочинають процедуру новосілля, якщо усе практично готове, та відповіла: «Дайте мільйон». Власне стільки грошей ще треба, аби купити обладнання. Хоча ми собі подумали інакше: якщо знайшли стільки грошей на новобудову, то і на меблі конче знайдуть у якихось ДФРРах… Але екскурсія туди була викликана зовсім не задля  похвали влади. Просто там працює на громадських роботах художниця Олена Яворська. Зарплата у неї не надто велика, хоча складається з двох частин. Половину дає «біржа праці», де художниця стоїть на обліку, а другу половину доплачує міська рада. Але коли ми слухали розповідь митця про розмальовані казковми звірятками стіни, то відчували, що розмір зарплати її не надто переймає. Вона займається улюбленою справою і отримує від того масу задоволення. Іван Тимців розповів нам, що пані Олена, попрацювавши на громадських роботах, може претендувати і на постійне місце у садочку. А чому б ні? Чому у садочку не може бути вчителя малювання?

Новий Калинів, за словами пана Тимціва, лідер за кількістю залучених до громадських робіт, і торік «біржа праці» на співфінансування виділила 200 тисяч гривень. Нагадаємо ще раз, безробітний, який стоїть на обліку, долучається до певних робіт і отримує за це гроші…

Ми попровадили розмову і про ринок праці у нашому регіоні. Якщо попередніх разів, коли ми спілкувалися з керівником Центру зайнятості, то відчували трохи оптимізму, зараз – ні. Здається, кадрова криза поглиблюється, бо люди наші уже навчилися: якщо і працювати, то за великі гроші. А великі гроші – хіба за кордоном. Трапляється, працевлаштують когось, а він місяць поробить і розраховується – низькі заробітки. Працедавці від цього нервуються: тільки введуть робітника у курс справи, а він – заяву на стіл. Є частина безробітних, які влаштовуються на «біржу» виключно заради довідки для соціальних допомог. Ті люди навіть не шукають місця праці, бо не зацікавлені у ньому. Загалом на обліку в Центрі зайнятості близько 700 осіб. Здавалося б, небагато. Проте, це специфічний контингент – вчителі, медики і інші інтелігенти, яких продукують навчальні заклади Самбора. Їм роботу двірника не запропонуєш, бо не підуть, та й у Польщу на полуниці не поспішають… І на цьому фоні дуже недолуго виглядали обіцянки окремих кандидатів у нардепи набудувати нам інноваційних заводів і створити купу робочих місць. Тут на діючих нікому працювати…

Чому кандидат економічних наук у Ралівці худобу вирощує

ПІСЛЯ того наш шлях проліг у Ралівку. У цьому приміському селі, як нам здалося, живе унікальний чоловік Ярослав Загвойський. Тамтешній родака, який, вивчившись, покинув рідне село і пішов в науку. Навіть захистив кандидатську дисертацію, працював у Львові та у Києві, викладав у вишах, у Вишнянському технікумі, а ще протягом шести років служив у війську. Здавалося б, з таким послужним списком повертатися в Ралівку, щоб вирощувати худобу, – якось ніяково та дивно, але прийняв рішення: сільський бізнес може бути значно прибутковішим і надійнішим, ніж протирання штанів доцента. Нині він будує в Ралівці і свою хату, і поруч – ферму. «Біржа праці» допомогла йому з блоками на міні-ферму – в межах 70 тисяч гривень. І хоч господарства лише у стані становлення, однак є уже 11 голів ВРХ, з них – 4 дійні корови. Всього планує там утримувати 20 голів. Щоправда, не конче добра арифметика: молоко приймальники беруть майже за безцінь, а корми – дорогі. Але ми ж маємо справу не з простим фермером, а з кандидатом економічних наук, і він конче зуміє обманути фінансову нерівність і звичайну арифметику.

Підведемо риску. Держава дає кошти на розвиток підприємництва власне для таких людей. Треба просто навчитися їх брати. І не боятися, що гроші треба віддавати. Варто лише чемно і чесно платити податки. За словами Івана Тимціва, за програмою «Рука допомоги», на Самбірщину надійшло 700 тисяч гривень і ними скористалося  десяток підприємців.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити