Чим пахне околиця Самбора
Там, де зустрічаються Млинівка і Стрв’яж, витає дух шампунів, пральних порошків, унітазів і таблиці Менделєєва
Минулого тижня один з наших шанувальників, який читає постійно газету і може назвати “поіменно” ті теми, які традиційно піднімаємо, запропонував нам трохи екології. Перед тим перепитав, чи журналіст “Високого Замку” не боїться “гніву Зевса“. Ну, мера боятися – в газеті не працювати, тому ми мужньо подалися на околицю Самбора, заздалегідь знаючи: що б не показав нам екскурсовод, нічому не здивуємося… Та ба…
З вулиці Чорновола звернули у бік МРЕВ, потім повз церкву попростували у сам кінець найвіддаленішої Середньої. А там зупинилися біля моста, під яким “галасливо” текла брудна річка. Відвернути від неї ніс не було куди, бо стояв чіпкий запах каналізації. У водія рейсової маршрутки, що стояла, перепитали, чи тут завжди так смердить, і той кивнув головою. Місцеві обивателі, щоправда, на сморід не надто нарікали. І ми їх розуміємо, бо сила звички робить своє. Це з одного боку. З другого – а що їм залишається робити, хату ж нікуди не перенесеш… Далі наша автівка поїхала польовою дорогою кудись у бік чи то Бабини чи то Біскович, ми не розібралися, бо у високій луговій траві і низькій машині не відразу зорієнтуєшся. Провідник у царині незайманої природи попередив, що зараз побачимо три бетонні будівлі, які свого часу назвали очисними спорудами. Від будівель зосталися ребра. Ну, аби ви розуміли: усе, що можна було вкрасти, вкрали до нашого візиту. Бовваніє те, що небезпечно тягнути, – блоки, які можуть упасти на чиїсь голови. На ці споруди, авторитетно провадив далі чоловік, свого часу витрачала держава великі суми грошей. Тепер все пропадає: ні владі, ні громаді до цього нема діла. У словах “все пропадає” у наш час нічого дивного нема. У нас пропадає, наприклад, будівля старої податкової у самісінькому центрі Самбора, у нас невідомо кому належить колишній Будинок офіцерів, у нас скоро може розвалитися приміщення колишнього університету – і все це йде під грифом “нікому нема до цього діла“. А нам пропонують сушити голову якимись старими будівельними “ребрами“, на околиці, що мали стати очисними спорудами. Але родзинка нашої подорожі, точніше, її кінцева зупинка – місце, де Млинівка впадає у Стрв’яж. Видовище не для людей зі слабкими нервами. Вода аж чорна. Тут зібрані всі пральні порошки і шампуні, якими Самбір пере лахи і миє почасти немудрі голови. Тут все те, що ми спускаємо в унітаз… Аж тепер більш–менш стає зрозумілим мор риби у Бабині, який час од часу турбує селян. Якщо колись шукали винуватців серед підприємств, то нині можна мати підозру на неочищені стоки Самбора. Ще кілька років тому народний депутат Ярослав Дубневич говорив про те, що треба допомогти Самбору з будівництвом очисних споруд, хоча він не самбірський нардеп. Його аргумент важливий: через Самбір терплять села. Був і інший екологічний ґвавт. З намови уже самбірського нардепа Андрія Лопушанського алярмово скликали сесію міськради, щоб скерувати державні гроші на наші очисні. Справа як гучно розпочалася, так тихо і скінчилася… Якихось порухів ратуші у бік фінансування та спорудження очисних ми не відчуваємо. А втім, це проблема не лише нинішнього Юрія Гамара, а й попередників. Мери навчилися проблему очистки стоків міста передавати один одному, наче по журналу “прийомки–передачі” влади.
Роман ІВАНЧУК.