Чи стали голови об’єднаних громад такими собі місцевими князьками?

Спробуємо відповісти на ті чи інші питання з приводу децентралізації, кількості сільських чиновників і пригальмованої реформи

Кілька років тому, наче манни небесної, громади, які об’єднувалися, чекали добрих змін. Самбірщина повела перед у територіальній реформі і нині у принципі дві треті району живуть за правилами об’єднаних громад. Чи справдилися надії людей і владоможців, говоримо з головою Самбірської районної ради Віталієм Кімаком.

-ВІТАЛІЮ Володимировичу, ви один з тих, хто активно пропагував децентралізацію. Вважаєте, що все зробили правильно? Адже більшість наших громад в області називають фінансово неспроможними.

-А чи правильно, аби було так, як було колись: усі фінанси акумулювалися у Києві, і нам кидали крихти з барського столу… Спроможність – це поняття філософське, тут нема математики. Скільки експертів, стільки і різних варіантів спроможності. Одні кажуть, що спроможність – це гроші, яких мало б вистачити на розвиток громади. Хоча спроможність, з моєї точки зору, це люди, або людський капітал. Громада може мати мало людей і невелику територію, але уявіть собі, що має потужний завод, який постачає продукцію на всю Україну і там працює сотні осіб. І ця громада буде найбагатшою… Все залежить від керівника та його команди, що управляють об’єднаною громадою. Маємо багато успішних прикладів. Приїжджаючи в громаду, бачимо, що за рік її не впізнати. Може там і не стільки багато податків, але є вміле та розумне управління. Є випадки, коли створюється ОТГ заради того, щоб працевлаштувати якомога більше чиновників. І там всі кошти, які мали б піти на розвиток території, йдуть на високі зарплати сільських владоможців.

Ми пишаємося тим, що були першими в області і отримали найбільшу суму фінансової підтримки від держави за останні три роки. Тобто, за 25 років незалежності наш район не отримував стільки мільйонів, скільки за три останні, коли почався процес об’єднання. Ми передбачали, що так буде і не помилилися. Знали, що держава першим надаватиме поміч. На Самбірщину прийшло 60 мільйонів на розвиток інфраструктури – садочки, ФАПи, школи, освітлення вулиць, комунальні дороги, техніка.

-Разом з об’єднанням селяни обирали собі і проводирів. Чи задоволені ви вибором лідерів?

-Цим якраз і вимірюється головна ідея децентралізації. Не район нав’язує селянам їхніх керівників і не узалежнює їх від фінансування чи адміністративного впливу. А люди самі обирають собі владу, мають змогу щоденно моніторити її діяльність і на чергових виборах давати оцінку. А чи задоволений я тим вибором війтів, який здійснили в об’єднаних громадах, не мені судити. Головне, що виборець отримав пряму відповідальність за свій голос. І нема нагоди нарікати на район чи область. Є керівники, якими можна пишатися, а є слабаки… Навіть ті, які мали попередній досвід роботи, виявилися неготовими очолювати велику території і кількість людей.

-Останнім часом відчувається, що війти об’єднаних громад стали такими собі князьками… Районне начальство для них не указ, ми самі собі голови рад, і голови адміністрацій. Але Самбірщина залишається районом і в області однаково за усі провини питають голову РДА Миколу Фрея. Як тут бути?

-Головам місцевих ОТГ доводиться приймати рішення. Але якщо раніше ці рішення за них приймали вищестоящі, то тепер – самі. Причому, протягом одного робочого дня і то доленосних. І це не сесія ради – колективна безвідповідальність, а одноосібне рішення. Тому був час, коли голови ОТГ не вважали за доцільне радитися, але наробивши помилок, все ж вирішили, що ліпше працювати у команді. З’явилося розуміння того, що спільні проблеми легше вирішувати гуртом. Тому я б не сказав, що голови ОТГ ігнорують адміністрацією району і перетворилися у таких собі князьків. Підтвердження цьому – багато проектів робимо спільно, долучаючи районних, обласних  депутатів, народного депутата Ярослава Дубневича.

-Децентралізація мала б передбачати зменшення кількості чиновників. Ну, за ідеєю… Насправді, їх стало значно більше і платники податків їх змушені утримувати.

-Чиновники – це, як колись сказав якийсь філософ у дев’ятнадцятому столітті – необхідне зло. Їх призначення – надавати послуги людям, бо найняті для цього громадою. Децентралізація полягає у тому, щоб ті послуги, які раніше надавали у районі, мають надавати на місцях. Є багато позитивних прикладів. Ефективно працюють старости, людям не доводиться їздити кудись за довідками. Усі питання розглядають на місцях. Якщо якийсь чиновник не виконує свої обов’язки так, як це має бути, то громада вправі звернутися з претензіями до голови. І позбутися нероби чи неука. В одній громаді – 20 чиновників, в іншій – 50. Може так і треба, але оцінку цьому повинен давати не я, а громада.

-Розмови про децентралізацію кудись зникли. Ніхто уже нічого не ініціює. Ви вважаєте, що реформу згортають на рівні країні як таку, що не принесла великої користі, чи просто громади збайдужіли?

-По-перше, реформатори не виконали своїх зобов’язань, які декларували чотири роки тому. Зокрема, крім повноважень і фінансового ресурсу, мали дати право людям розпоряджатися землями на своїй території. На жаль, ці повноваження здійснює Київ. А по- друге, з кожним роком нам міняють правила гри. Київ починає навантажувати ОТГ пільговими перевезеннями, зменшувати податкову базу і так далі. З цього випливає, що центральна влада не зацікавлена у децентралізації. Так виглядає, що реформу нас змушує провадити Європа…  Часто слова міністрів розходяться з ділом. А тут ще й президентські та парламентські вибори на носі. І київська влада та опозиція бояться втратити контроль і вплив над громадами. Очевидно, знають, які процеси нині відбуваються у Польщі. Там сильне місцеве самоврядування організовує рух проти усіх партій… Тому у нас процеси сповільнилися, але, думаю, не надовго.

-Які перспективи створення нових громад на Самбірщині і чи поділила Самбірщина кордони зі Старосамбірщиною після того, як до Воютич приєдналися села сусіднього району?

-Те, що ми приєднали до себе села Старосамбірщини, особливо великих плюсів не додало. Наприклад, кошти на лікування хворих з тих сіл, які приєдналися до нас, йдуть у Старий Самбір. Межі районів досі не змінені. І доки не будуть змінені, люди у цих селах добра не відчують. Хоча намагаємося полагодити це питання. А щодо перспектив нових об’єднань, то на це будуть впливати два чинники, зокрема, ситуація в уже створених ОТГ. Не виключено, що уже об’єднані будуть об’єднуватися у ще більші громади. Але ініціативи з низів нема. Наразі всім добре так, як є. Очевидно, з кимось буде об’єднуватися Самбір…

-І за нагоди запитаю таке. Нині місія місцевої влади не стільки підкеровувати селянами, що і як мають робити, коли сіяти-збирати, скільки допомагати їм вигравати проекти, аби щось у соціальному плані творилося. Отож, більшість проектів стосуються заміни вікон, дахів у школах, в яких скоро не буде кому вчитися, чи у ФАПах, у які мало хто ходить. Чи не пора гроші проектів скеровувати на розвиток сільського виробництва, створення кооперативів. Бо якщо у селі ніде працювати, то навіщо там жити?

-У нас недобре географічне розташування і говорити на прикордонні про створення нових робочих місць  дуже складно. Люди навчилися виживати чи то із заробітків, чи з постійних бізнесових подорожей за кордон. Усі підприємці чи підприємства в один голос кажуть, що бракує робітників на ті робочі місця, які уже є. Тут часто не можуть знайти кваліфікованого робітника на 10 тисяч гривень у місяць. Тому інвестори приходять туди, де є попит на працевлаштування. Солідний інвестор, якщо говорити про перспективу, може приїхати на ту територію, нехай навіть об’єднаної громади, у якій житиме 8-10 тисяч осіб. Тому інвестори йдуть подалі за межі Львова… Через це і люди, подаючи заявки на проекти, більше орієнтуються на затишок у школах, садочках, ФАПах та Народних домах, ніж на створення місць праці. Саме з цього показника – густоти населення на одну громаду, і треба виходити під час наміру створювати нові громади.

Роман ІВАНЧУК.