Чому вибори в об’єднаних громадах можуть не відбутися?
Бо електорат чкурнув на заробітки у Польщу
Україна наближається до демографічної катастрофи, особливо ми тут, в Галичині. Сусідня Польща, яка має приблизно такі ж проблеми з населенням, широко відкриває контрольно-пропускні пункти і запрошує чи то до науки, чи то до праці. За те, за що ми у себе отримуємо копійки, вони там дають грубими злотими… Тамтешнє населення виїжджає у інші країни Євросоюзу, а на їхнє місце прибуваємо ми.
Стосовно психології заробітчанства, а про це ми пишемо постійно, навіть не пишемо, а б’ємо на сполох, скажемо таке. У середині 90-х, коли наші жінки взялися підкорювати Італію, Іспанію, Грецію, було відчуття, що добре роблять, бо нам вливають інвестиції. Тепер кількість заробітчан можна множити в рази і виходить так, що люду у нас стає щоразу менше. Інвестиції інвестиціями, але в Галичині нікому жити і працювати… Невдовзі відбудуться вибори у Воютицькій та Рудківській об’єднаних громадах і, як сказав один з претендентів на посаду голови, ще невідомо, чи вибори відбудуться – виборців нема. У селах залишаються старики, діти і ті, які ще вранці зі синіми носами стоять біля сільського склепу…
Інший чиновник з цього приводу сказав, що то будуть не вибори, а перепис населення в окремо взятих селах. Продовжимо цю ж тему: минулого четверга прийшов один начальник і попросив… знайти йому головного бухгалтера, бо день перед тим чиновниця оголосила, що закінчує рік і виїжджає у Польщу. Підняти їй зарплату не може. Так само, як не може знайти взамін фахівця. Недавно зустрів знайому, яку давно не бачив, і на відповідне запитання почув: працює біля Кракова, доглядає сім’ю літніх поляків, варить їм їсти, прибирає і має у місяць «чистими» 20 тисяч гривень. Тут такі гроші могла заробити за 3 місяці… От вам арифметика життя… А ще почув недавно, що хтось із Польщі зателефонував у Самбір до одного пана і попросив: знайдіть для нас доброго кардіолога, протягом дня буде отримувати на наші гроші – до 2 тисяч гривень… Якщо в Україні найближчим часом нічого не зміниться, ми залишимося безлюдним краєм. До слова, статисти підрахували, що станом на 1 серпня, в Україні мешкало 42 мільйони 456 тисяч люду. Щоправда, ми не знаємо, чи у це число входять заробітчани, які прописані у нас, а працють в інших країнах. З січня до липня Україна збідніла на 128,5 тисяч людей. На 100 померлих народжується 61 дитина – вражаюча різниця… І при цьому хочеться нагадати, що на початку незалежності в Україні жило 52 мільйони. Виходить, за 26 років ми втратили 10 мільйонів людей. Чи незабагато?
Але повернемося з історії у сучасну Польщу. Українці щомісяця заробляють у сусідній країні в середньому близько 2 100 злотих, це понад 15 тисяч грн. Середній робочий час – 54 години в тиждень. Українські заробітчани заплатили в цій країні 5 млрд. злотих податків. Дослідження провели у варшавській агломерації, де зосереджено найбільше найнятих українських працівників. Серед заробітчан – 57,9 відсотка чоловіки. Середній вік – 33 роки. Мігранти зазвичай виконують просту фізичну роботу, що не вимагає кваліфікації (70,7 відсотка). Українці найчастіше задіяні у домашніх господарствах (37,6 відсотка), будівельних і ремонтних роботах (23,6 відсотка) і аграрному секторі (19,3 відсотка). Кожен п’ятий українець у сусідній країні працює в сільському господарстві. Як правило, це у невеликих фермерських господарствах, найчастіше – на збиранні врожаю ягід і фруктів.
Цікаво, що значна частина українців, які працюють у Польщі, є людьми з вищою або середньою освітою, які виконують роботу нижче своєї кваліфікації. Українці не конкурують з поляками на ринку праці, бо працюють там, де не хочуть працювати місцеві. Втім, заробітна плата українців, які знайшли сезонну роботу в Польщі, залишалася майже незмінною з 2012 року. Тим часом, на низьку заробітну плату скаржаться 70 відсотків поляків.
Роман ІВАНЧУК.