Чому «дорослі» футбольні клуби не допускають до себе «молодняк»

SambirWZ
186

Чому «дорослі» футбольні клуби не допускають до себе «молодняк»

Знайомтеся: Остап Шпак – директор приватного футбольного клубу «Стар – Юніор». До того пройшов вишкіл у Моршинському футбольному клубі, грав за Моршин, ФК «Металіст» (Харків), «Арсенал» (Київ), УФК «Карпати» (Львів), ФК «Львів» та у прем’єрліговому словацьку клубі «Земплін». З 2017 року на тренерській роботі в ФК «Титан» (Київ), зараз працює в Самборі та на Старосамбірщині. Чим цей молодий чоловік видався нам цікавим? Мабуть, тим, що у таких людей може бути свіжий погляд на наш давній та улюблений футбол.

стапе, ти ще молодий чоловік – 21 рік, а уже подався у тренери. Чи не зарано?

-Ні, не зарано, бо у мене не вийшло вийти у великий футбол, а, на мій погляд, краще свої мрії про великі кубки вкладати в дітей.

-А чому пішов у приватну школу?

-Як би це банально не звучало, але мене чомусь не захотіли взяти в офіційну ДЮСШ. Не тому, що занадто молодий, а тому, що усі місця уже зайняті. Зрештою, я вирішив спробувати приватну справу, вважаючи, що можу без начальства давати собі раду і вчити дітей так, як вважаю за потрібне, і не гірше, ніж інші…

-Чи вважаєш, що у приватній школі твої вихованці отримують кращі навики?

-Я не приходжу на роботу, щоб відробляти гарантовані державою зарплати. Мені здається, я несу більшу відповідальність як перед дітьми, так і перед батьками. Я не працюю за принципом «від години до години», а намагаюся викластися по повній. Цими словами не хочу образити інших тренерів…

-За якими критеріями підбираєш юних футболістів? Береш усіх охочих, незважаючи на те, що з них може й не вийти толковий футболіст?

-Я беру усіх охочих, бо діти дуже люблять футбол і відмовляти їм у їхньому бажанні не можна. Певна річ, далеко не усі з них у майбутньому вийдуть на високий рівень, але їм цікаво, цікаво і мені як тренеру, перепрошую, «ліпити» з них гравців. Приходять до мене діти навіть не дуже фізично розвинені, але я пам’ятаю слова одного зі своїх тренерів з «Арсеналу», який твердив, що ти і таких повинен навчити. Цих хлопчаків чомусь не дуже беруть у спортивні школи, бо там своєрідна конкуренція і природний відбір… Мені приємно бачити плоди своєї праці, бо діти, потрапляючи поміж сильніших за себе, підтягаються до них.

-Розкажи про успіхи свого клубу.

-Ми заявилися на чемпіонат Львівщини старшою та молодшою групами. Старші віком 13-14 років зараз на першому місці і їх тренує мій колега Валерій Бичик, який так само пройшов школу Моршина і грав в престижних клубах Італії, а молодші – в золотій серединці. Але вони щойно влилися в клуб і мені важливо, щоб вони не стільки перемагали, скільки здобували вишкіл, а відтак набували досвіду. Це діти з різних сіл Самбірщини та Старосамбірщини, для яких поїздки у Львів, наприклад, це уже хвилююча подія. З другого боку, не усі сільські школи можуть дати дітям фізичний гарт. Тому хлопці з Хирова чи Старого Самбора по суті справи самі ж між собою і грають. А тут уже значно вищий рівень…

-Остапе, хочу задати питання, яке мене особисто багато років дратує… Чому у нас немало спортивних шкіл, талановитих наставників, сотні дітей займаються футболом, а коли підростають, кудись діваються… І стається так, що грати, скажімо за ФК «Самбір», нема кому. Кістяк і далі складають старші хлопці. Отож, куди з футболу дівається талановита молодь?

-У футболі існує таке поняття як селекція. У поважних клубах є спеціально навчені фахівці, здатні підбирати футболістів. У нас, може навіть і в Самборі, підбір трохи інакший: граєш – то й грай, незважаючи на те, скільки тобі років. Я вважаю, що старші команди повинні щороку поповнюватися «молодняком». Тоді юні футболісти у них же перейматимуть досвід та вміння. Якщо молодих не пускати, чи ображати їх фінансово, то вони, зрозуміла річ, не захочуть грати у таких клубах. Другий важливий момент. Вихованці спортшкіл йдуть здобувати науку в інші міста, а відтак у провінційні містечка не повертаються. Відповідно, старання тренерів проростають десь інакше, а не в рідних містах. І третє. З юних вихованців спортивних шкіл хтось починає палити, хтось – випивати, а хтось, не виключено, може сісти на голку… Така правда. Хоча ротація футбольних кадрів однаково повинна проходити. Не мені ж вам розповідати, що Олег Блохін та інші авторитети у розквіті сил зійшли з поля під пісню «Віват, король»…

-Як правило, тренери вічно переймаються тим, що нема як возити своїх вихованців на змагання в інші міста. А без змагань вищого класу спортсмен просто тухне. Як тобі вдається вирішувати фінансові проблеми клубу?

-Ідеальний варіант: не батьки мають оплачувати дітям поїздки, а місцеві бюджети, які утримують спортшколи. Але наразі це ідеальний варіант, а на ділі ми мусимо шукати спонсорів. Мені у цій ситуації дуже пощастило, я познайомився з палкими шанувальниками футболу підприємцем Ярославом Кузьмяком та директором будівельної фірми Степаном Мандюком. Це ті люди, які не стільки розуміють мої прохання, скільки хочуть допомогти дітям. І честь їм за це та хвала… Не хочу когось ображати, але було багато обіцяльників, які лиш те і робили, що обіцяли. Коли ж приходив час конкретної допомоги, знаходили сотні причин. А Ярослав Степанович та Степан Миронович – просто люди слова… На наступний рік знову планую заявити своїх наймолодших і найбільш талановитих вихованців на чемпіонат Львівщини, сподіваючись на підтримку наших спонсорів… І ще мушу сказати, що поїздка на матчі – це не просто така собі екскурсія чи потім гра на полі, це найперше, можливість згуртувати тих же дітей, як кажуть, в одну родину. Хлопці у всьому відчувають підтримку один одного і це теж та школа життя, яку може давати лише футбол.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити