Чому напередодні свого дня народження Ігор Піхоцький ходив на молитву на гору Діл

Минулого тижня у депутата Старосамбірської районної ради Ігоря Піхоцького був день народження. І навіть мені, людині, яка вважає себе його приятелем, поталанило додзвонитися хіба з третього заходу. Чоловік надто популярний в районі. І не тому, що відає тим «столом», який видає закордонні паспорти, що усім потрібні в прикордонному районі, а тому, що багаторічний депутат і патріот.

ЗНАЄТЕ, у нас патріотами ставали люди в різні часи. Пам’ятаю, як тільки в нашій історії з’явився 1991 рік і Незалежність, то вчорашні комуністи раптом стали патріотами. Була Помаранчева Революція і зміна влади. Раптом на перших ролях опинилися патріоти, які раніше мали інші позиції… Була Революція Гідності і її хвиля підняла «на гора» ще одну когорту патріотів… А Ігор Піхоцький був патріотом з дитинства, з діда-прадіда,  і під ніяку революцію не підлаштовувався, ніяких партійних прапорів не міняв і «нових» вишиванок не «купував»… Це для тих, хто Ігоря Михайловича ще не знає… Але про день народження. Акурат перед цією датою він зібрав своїх дітей-внуків, вийшли на гору Діл, що біля села Недільна, аби помолитися і подякувати тим 43 бійцям, на звитязі яких він вчився пізнавати світ і любити рідну землю, та подякувати Богу за щедро прожиті роки… А потім назбирали там кілька мішків сміття… Такий ось патріотичний подарунок чи здвиг. Коли дізнався про цю подію, охопив себе двояким почуттям. З одного боку, стало прикро, що там, на Долі, валяється сміття. Це ж історичне місце – могила 43 повстанців, які загинули в нерівному бою з німецькими фашистами, і велична дерев’яна Вежа Памяті… З другого боку, якщо є сміття, що його несвідомі люди залишили, значить вони все ж тут були… Значить туристи до знаменитого місця все ж ходять, а значить ідея серед молоді підніматися на патріотичну гору не є аж такою примарною. Того ж дня пан Піхоцький  встановив на маківці Вежі сонячний ліхтар. Тому Вежа і вночі світиться.

Цю місцину справді треба бачити. Це унікальна на усю Європу споруда, яка у нас увійшла в Книгу рекордів України. Тому гріхом не повернутися в історію. 1943 року відбувся бій, загинули упівці. Наступного дня холодними та засніженими осінніми стежками місцеві люди з Недільної, у тому числі і батьки Ігоря Піхоцького, піднялися вгору, щоб поховати тіла Українців. Насипали могилу, встановили хрест. В часи комуністичні на цій галявині було колгоспне поле. Такі могили тоді зрівнювали з землею – просто тодішній режим навіть  могил боявся. Але поховання на горі Діл ніхто не посмів зачіпати. Могила збереглася і парафіяни разом з отцем часто піднімалися на Діл і правили молитву. Цього ніхто не міг заборонити… А коли вже постала Україна, коли про історію можна було говорити уголос, коли тодішні керівники району вважали за потрібне увіковічнити це місце, то й з’явилася ідея побудови Вежі. Придумав її тодішній голова райради Володимир Горбовий, підтримав тамтешній родака Ігор Піхоцький, а я собі думав, що вони просто фантасти. На цю гору вилізти-вийти не так просто, а вони хочуть зводити таку унікальну споруду, низ якої – з доброго бетону, верх – з модрини.

Я собі гадав, що якщо вони фантасти, то інші люди, мабуть, тверезіше подивляться на ситуацію і не підтримають. Ні, підтримали! У Львові знайшовся архітектор Олесь Дзиндра, який сприйняв ідею і взявся за проєкт Вежі у Бойківському стилі, аналогів якій в Україні ви не знайдете. До числа цих людей додавалося щоразу більше волонтерів – тут багато разів працював колектив Старосамбірської районної ради, небайдужі активісти. Сюди притягнув модрину колишній директор «Галсільлісу» Степан Куць та й кого там тільки не було… А у вересні 2014 року помер основний натхненник будови Володимир Горбовий. Він, на жаль, багато чого не встиг у своєму житті… Не встиг добудувати і Вежу… Нам здалося, що її уже ніхто не довершить і одного разу я додумався написати на сторінках газети, що давайте все залишимо на тому рівні, на якому є. Ну, не дотягнули до 43 метрів в честь 43 бійців «якийсь поверх-другий», та нехай так і буде. Ігор Піхоцький разом з однодумцями цей задум довершили. Мені на зло, може на радість історичній правді і заради сили духу й волі. Освятили Вежу Пам’яті 27 серпня 2017 року… Там облаштували відпочинкову зону, або як тепер модно говорять місцеві чиновники, «локацію», тут влаштовують патріотичні заходи, або навіть ті, які можемо назвати «цікавими». Скажімо, Ігор Піхоцький йшов на останніх виборах в український парламент. Хоча не дійшов, але першим запросив на Діл усю свою команду, родичів, побратимів і ми разом відсвяткували з доброю «кавою» та патріотичними піснями його… поразку. Та сам Ігор Михайлович вважає це перемогою, бо і показник непоганий взяв, і товариство біля Вежі Пам’яті згуртував, і вирішив, що не святі горшки ліплять, точніше, не грошима можна вибори вигравати, а тим, що називається таким простим і вічним словом, знаним за усіх Революцій, – Патріотизм.

Роман ІВАНЧУК.