Чому не можна закривати залізничну лічницю?
Самбором поповзли чутки, начебто зріє ідея закрити залізничну лікарню взагалі, мовляв, лікарів роботою забезпечимо, медсестри – хто на пенсію, хто на “біржу”… Можна здогадуватися, звідки ті чутки розносяться, бо настають такі часи, що медики будуть боротися за пацієнта, і кому охота мати під боком конкуруючу “фірму”? Причому, “фірму”, яка відносно непогано дає собі раду.
Навмисне зайшов до того шпиталю і помітив, що у коридорах немалі черги. Значить, люди туди чогось ідуть, значить, той рівень послуг, який вони отримують у “залізничних” медиків, їх влаштовує? Тому найлегше чиїмось керівним пальцем знищити те, що приносить користь, аби лише іншим жилося надійніше. Ми в Самборі мали госпіталь і, на жаль, говоримо про цей потужний заклад у минулому часі. Був колектив добрих фахівців, була апаратура, які так знадобилися б нині, у час війни з Росією.
Ми вирішили почути правду з перших уст і запросили до розмови головного лікаря Андрія Козича, бо хто ліпше, як не він, знає свою лікарню і її можливості. Ми не сумніваємося у тому, що він до останнього буде відстоювати реноме свого колективу, а втім, має рацію. Через оптимізацію, яка уже відбулася, каже Андрій Богданович, лікарня втратила стаціонар і зараз є лише денний стаціонар, тобто людина приходить, отримує необхідні послуги, обстеження, діагностику і що, дуже важливо та рідкісно у наш час, отримує безкоштовно медикаменти. Якщо ще кілька років тому у заклад зверталися, як правило, залізничники, причому і з сусідніх районів та члени їхніх родин, то тепер їх кількість дещо зменшилася, бо закрився стаціонар, зате відсотків на тридцять зросла кількість міського населення, яке облюбувало собі саме цей заклад. В чому ще особливість залізничної лікарні? Вона роками працювала, обслуговуючи залізничників, на умовах страхової медицини, тобто за лікування, харчування та все інше, оплачували страхові компанії. Ця традиція збереглася, хоча й дещо обмежилася, оскільки ліквідували стаціонарні ліжка. За рахунок того, що ввели передові методи економічного господарювання (співпраця зі страховими компаніями, за угодами з організаціями різних форм власності, через відділи госпрозрахункових та платних медичних послуг) заклад компенсує недофінансовані статті бюджету – у 2015 році – 50 відсотків, у 2016-му – 35. Хороші фахівці і медична апаратура надає нам, каже пан Козич, можливість за рахунок коштів страхових компаній проводити профілактику, діагностику, лікування. За ці гроші підтримуємо в належному стані апаратуру і увесь побут закладу. Залізнична лікарня, вважає головний лікар, чи не найбільше потерпіла від недофінансування. За потреби у 2015 році – 4 мільйони, реально отримали 2,9 мільйона, а у 2016-му – за потреби уже 2,9 мільйона вклалися у 2 мільйони. Звільнили 30 працівників і значна кількість людей працює на 0,5 або 0,75 ставки.
Проект рішення сесії міської ради, яка відбудеться на початку березня, передбачає утворення на базі закладу госпрозрахункової міської поліклініки. Колектив категорично з цим не згідний з трьох причин. Перше – це призведе до дискримінації тієї категорії людей – залізничників, які є найбільшими платниками податків у місцеві бюджети, які лікуються на основі страхових внесків і медична субвенція на них в бюджеті передбачена. Друге – згідно з усіма рекомендаціями МОЗ, усі комунальні заклади мають здобути статус “неприбуткових, некомерційних підприємств”. І третє – враховуючи ті ж рекомендації, колектив хоче, щоб установу назвали “комунальне неприбуткове підприємство Самбірської міської ради “міський консультативно-діагностичний центр”. Тим більше, останні роки власне й функціонують як такий центр з денним стаціонаром.
Роман ІВАНЧУК.