Чому через квадратні метри парафіяльного будинку громада Стрілкович взагалі позбулася парафії
У загалом мирних Стрілковичах виник незвичний конфлікт. Незвичний тим, що давно у нас нема проблем міжконфесійних, а тим паче – всередині однієї римо-католицької громади. Позаяк історія набула і набуває широкого розголосу, ми попросили прокоментувати ситуацію представника громади, стрілковичанина Йосипа Гірчака.
-У НАШОМУселі є костел, який об’єднує більше 60 місцевих мешканців, – розпочав він. – Майже поруч – парафіяльний будинок, який 2003 року місцева влада передала римо-католицькій громаді. Приміщення було настільки занедбаним, що спочатку вирішували дилему: розвалити, щоб звести нове, чи ремонтувати? Зупинилися на реконструкції. За гроші місцевих родин та вихідців зі Стрілкович. Як тільки владика дізнався, що наша громада бере на своє утримання будівлю, то обіцяв, що у селі буде окрема парафія зі своїм священиком. Прибув у Стрілковичі отець Михайло Голдович. Разом і взялися за роботу. Там облаштували п’ять жилих кімнат для священика і одну кімнату віддали молоді та членам громади для спільних зборів, культурно-просвітницьких справ. До слова, там діти організували свій ансамбль, проводили репетиції, крутили фільми, а з часом встановили і більш сучасне – комп’ютери. Священикові молоді сусіди не заважали жити, тим паче, молодь використовувала нежитлові квадратні метри.
-І хто порушив цю ідилію?
-Прийшов у Стрілковичі інший святий отець Михайло Байцар. Спочатку говорив про те, що молодь має право там займатися і протягом двох років так і було, а кілька місяців тому він поміняв вхідні двері у будівлю і не дав нових ключів власникам будівлі, тобто громаді. Простіше сказати, у тих молодих людей, які туди приходили, до речі, не частіше, ніж раз-два рази у тиждень, відібрали можливість зустрічей… У Лановичах недавно був фестиваль, діти хотіли зайти до своєї кімнати на репетицію, бо збиралися до Ланович, а їх не пустили. Тому готувалися до виступів у когось на подвір’ї… Якраз після цього інциденту римо-католицька громада як власник усієї будівлі прийняла рішення більшістю підписів про необмежене використання членами громади нежитлових приміщень та прилеглої території для релігійних, суспільних та культурно-просвітницьких заходів. Визначили відповідального за це рішення громади Станіслава Волошина, який мав би отримати комплект ключів. Цю заяву ми передали сільському голові Ярославу Шеховичу і повідомили управління єпархії. Після двох візитів членів громади до священнослужителя, ключі ми так і не отримали.
А потім сталося те, що нас і образило, і обурило. Священик виніс наші комп’ютери та інше у гараж, а згодом зателефонував одному з представників нашої громади, щоб той забрав комп’ютери з гаражу – нехай, мовляв, громада собі це забирає… Після того ми вирішили, аби не заважати священикові, зробити окремий вхід у свою кімнату для молоді. Так і вчинили та занесли туди ж свої комп’ютери. Священик повернувся на парафію, імовірно, з відпустки, і оголосив громаді, що владика на його прохання прийняв його відставку… Але і на цьому справа не закінчилася, хоча, за логікою, сторони мали б мирно розійтися. До мого батька, якому 83 роки, прийшов дільничний поліцейський з сільським головою, бо на кількох осіб, у тому числі і на мене, священик подав заяву про те, що ми вломилися у парафіяльний будинок. З нас взяли свідчення, кримінального провадження у поліції не відкривали, бо як можна карати власників за те, що у своєму домі наводять порядок.
Уже потім ми дізналися, що священик написав заяву у Службу безпеки, аби та надала йому охорону, коли буде вивозити своє домашнє майно, бо начебто відчуває агресію з боку парафіян. Хоча можу авторитетно твердити, що емоції, можливо, і були, бо наболіло, але агресії ніхто не проявляв. Отець спокійно вивіз свої речі.
-І цим все закінчилося?
-Закінчилося тим, що у Стрілковичах тимчасово закрили парафію, а п’ятеро людей, у тому числі і мені, оголосили, що якщо не повернемо парафіяльний будинок у попередній стан, тобто замуруємо додатковий вхід у молодіжну кімнату, який ми зробили, то матимемо проблеми…
Майно громади, я вважаю, не може бути причиною закриття костелу…
Роман ІВАНЧУК.
ВІД РЕДАКЦІЇ:У традиціях нашої газети – не вмішуватися у справи релігійних громад. Хоча те, про що йде мова, речі серйозні і, не виключено, такі ж ситуації можуть знову десь виникати. На наше глибоке переконання, церкви, парафіяльні будинки не належать окремо взятим священикам, а громадам. Власне громадам, які своїм коштом чи ремонтували, чи будували храми, утримували парафіяльні будинки. І у принципі, священик як найнятий громадою для справ духовних має бути добрим проводирем і служителем людям. Бо такі конфлікти нікому авторитету не додають.