Чотири проблеми Івана Романяка

SambirWZ
32

Чотири проблеми Івана Романяка

У неділю – професійне свято автомобілістів. Чи не єдиним поважним колективом з таким званням залишається Самбірське АТП-14608, яке возить пасажирів. Потужне колись підприємство, знане у народі як «грузовий автопарк» давно наказало довго жити. А тому, щоб відзначити професійне свято автоперевізників на сторінках газети, нам залишається хіба «легковий парк», який багато літ очолює Іван Романяк. Ми вирішили підійти до теми нестандартно і поговорити не про успіхи колективу, а про те, що найбільше турбує Івана Миколайовича. Отож, чотири головні проблеми заможного чоловіка…

Перша. Як би це банально не звучало, але перевезення пільговиків та відшкодування коштів за ці послуги. Ми, автоперевізники, розуміємо пільговиків – вони здобули право на безкоштовний проїзд і ми не маємо права їм цього відбирати. Але мало хто реагує на те, що нам має держава відшкодовувати вартість цих перевезень, але не поспішає. Держава, приймаючи рішення про перевезення поважних категорій пасажирів, скинула фінансову проблему на місцеві органи влади. А там не мають відповідних коштів, або ж деякі громади не мають бажання оплачувати за своїх і заганяють підприємство в тупик. І тому й надалі залишається проблема: водій-пільговик. Ні один, ні інший у цій проблемі не винні, а стають заручниками. Якщо до початку нового року ці питання держава не врегулює, то нам доведеться відмовлятися возити пільговиків безкоштовно, причому усіх категорій. Знаєте, проблема пільгового перевезення чомусь звелася до проблем перевізників. Я б хотів, щоб і самі пільговики домагалися у держави свого права і не мовчали… Або права на безкоштовний проїзд, або права на монетизацію.

Друга. Я б назвав її не конче зрозумілим для обивателя словом «тарифна система». Ціна пального – як за кордоном. Незважаючи на курс всесильного долара (чи вгору, чи вниз) вона постійно зростає. Відповідно, зростає вартість перевезень. Так само і буси-автобуси мають європейську вартість, або навіть і вищу… Запчастини так само оцінюють не інакше, як у європейській валюті. Усе це лягає на казну таких підприємств як наше. У зв’язку з цим маємо право піднімати тарифи самостійно, але чисто по-людськи не можемо, бо платоспроможність населення надто низька. Хоча, хочемо ми цього чи ні, але тарифи однаково будуть зростати. І це дратуватиме як перевізників, так і пасажирів. І з приводу рухомого складу нашого підприємства. Нині новий автобус настільки дорогий, що нам простіше купити старий транспорт і капітально відремонтувати його. Це не вихід з проблем, але це те, що є.

Третя. Це та тема, яка мене болить більше, ніж тарифна система та нерухомий склад. Люди! Нині наше підприємство не може дати водіям достойної зарплати через те, про що сказав раніше. Досвідчені фахівці, доведені до відчаю, просто розраховуються. За кордоном, а найближче у Польщі, вони отримують у рази більшу зарплату. Як з цього виходити, поняття не маю. І це я наразі кажу про водіїв, а насправді є проблема і з слюсарями та навіть бухгалтерськими працівниками.

Четверта. Говорити про автотранспорт, не згадуючи доріг,  було б неправильно. Автоперевізники їздять дірявими шляхами і терплять неймовірно великі збитки, оскільки вони лягають на нашу кишеню, бо обслуговування машин надто дороге. Що я маю сказати водієві, який хвилюється за те, що йому треба їхати у якесь чергове головецько по бездоріжжю? Хоча, мушу визнати, за останні три-чотири роки дороги, зокрема на Самбірщині, стали кращими.

І останнє – це уже не проблема. Дозвольте щиро привітати усіх, хто за кермом. Усіх, хто бере відповідальність за пасажирів, усіх, хто має вирішувати проблеми тарифної політики чи ремонтувати дороги…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити