Школи у Рогізному, яка розпочинала воркаут на Самбірщині, уже нема, а воркаут залишився

Я завжди знав, де на Самбірщині знаходиться село Рогізне. Це – коли їдете трасою на митницю у Шегині, у Садковичах поверніть вліво, і по дорозі зустрінете Верхівці, а вже після них – Рогізне. Далі – чужина. Але я ще років п’ять тому взагалі не знав, що таке воркаут… І тільки приїхавши одного разу у це село, побачив танці юних хлопчаків на перекладинах. Це такий собі силовий вид спорту, яким займаються у всьому світі підлітки, накачуючи на грудях купу м’язів на вуличних перекладинах і виробляючи такі трюки, що багатьом їхнім ровесникам і не снилося. Так ось, Рогізне стало столицею воркауту і кожного року (уже вп’яте) провадить змагання.

РОЗПОЧИНАЛИ спортивний фест Костянтин Бемба, Віталій Бемба та Ігор Береза. Знайшли собі однодумця – директора школи Миколу Кінаша, спорудили самотужки та при помочі громади спортивні споруди. Хлопці і самі займалися спортом на перекладинах, і просили інших долучатися. Знаходили таких фанів у чужих містах. Але одна справа – десь на майданчиках накачувати «чавуном» м’язи, а зовсім інша – приїхати на правдиві змагання, щоб себе показати і на інших подивитися… У неділю більше двох десятків аматорів прибуло у столицю воркауту – молоді люди зі Львова та деяких районів області. Хоча, після реєстрації ми переписали прізвища тих, які представляв Самбірщину. Треба сказати, їх немало – Петро Небещанський, Борис Ліщак, Давид Ліщак, Назар Григорчук, Андрій Попик, Роман Скабара, Антон Війцик, (Самбір), Іван Слободян (Корничі), Ігор Мисьо (Бісковичі). Якщо когось не згадав, не ображайтеся. Хлопці, насправді добре треновані, бо такі вправи, як їм запропонував головний суддя змагань, колишній вчитель фізкультури цієї школи, а тепер Берестянської – Михайло Савицький, не кожен витримає. Я, знимкуючи спортсменів, міг зблизька бачити їх гримаси на обличчі, їхні м’язи, які уже не витримували навантаження, а господар тіла наказував: ще трохи! Ми познайомилися з наймолодшим учасником – Давидом Ліщаком зі Самбора. Нехай йому не все вийшло так, як задумав, але то тільки початок. Він просто не має з ким тренуватися, бо хоч є тренажери біля рідної четвертої школи, але не може знайти однодумців, каже, лінивці якісь пішли…

Було вісім номінацій з різними назвами. Багатьом вони мало про що скажуть, але назвемо – показові виступи, силовий фристайл, передній вис (це не те, що ви собі з першого разу можете подумати), «флажок», «горизонт». Були, наприклад, такі вправи: вам до пояса прив’язують чи гирю на 32 кілограми, чи на 48 і кажуть віджиматися. Це, щоб ви розуміли, візьміть собі в руки такий вантаж і чи далеко зайдете? А хлопці на своїй вазі ще й такий тягар тягають. То, знаєте, дуже важка праця заради того, щоб бути сильним, щоб подобатися дівчатам, щоб ніхто тебе не образив… Мушу визнати, що коли дивився на хлопців, у яких багато «кубиків» на животі, то не просто заздрив, а пробував втягнути свій один, проте великий «кубик», а він не втягувався… Хто б що не казав, а бути спортивним нині модно… Як підкреслив заступник голови райради Андрій Бобак, виступаючи перед спортсменами, якби кожен з них та втягнув у цей спорт кількох своїх друганів, то було б значно менше наркоманів, юних пияків чи дохляків. Зрештою, ми маємо бути не тільки морально і духовно сильною нацією, а й фізично. Андрій Іванович так і підкреслив: сильних у цьому світі поважають, а слабаків копають. Не знаю, чи він мав на увазі окремих людей, чи якійсь міждержавні стосунки, але так воно насправді є. Пан Бобак – єдиний представник влади Самбірщини, який представляв район на території «суверенної» Волебаранецької громади. Мусимо віддати належне постійним організаторам – голові об’єднаної громади Григорію Чухраю, колишньому директору школи, а тепер заступнику у самого Чухрая – Миколі Кінашу, хлопцям-зачинателям воркауту, суддям, вчителям, наставникам і просто місцевим жителям, які прийшли подивитися на спортивне диво у Рогізному біля школи, якої уже нема. Точніше, будівля є, і біля неї треба було покосити усю територію, щоб перед спортсменами не зганьбитися, але самої школи там уже нема. У Рогізному залишили початкову, але в іншій “хаті”. Решта школярів поїхала у Берестяни. Знаєте, від цієї обставини стало трохи зле, бо кому ще ті спортивні споруди потрібні, як не школярам. Проте, дітей не стало, але воркаут все одно приїхав на своє старе місце. А може і школярі колись повернуться?

Роман ІВАНЧУК.