Щасливий день Пилипчаків

SambirWZ
16

Щасливий день Пилипчаків

Юрій Гамар поставив «крапку» у справі формування нової владної команди, бо до того ще були «коми»

Як і слід було очікувати, поновлений після рішення Дрогобицького суду секретар Самбірської міськради Юрій Дмитришин на чергове засідання сесії уже сів по правицю від очільника міста Юрія Гамара. І хоч «пейзаж» президії найвищого владного органу змінився, проте ніхто з депутатів навіть не попросив  тлумачень мера.

НАГАДАЄМО вкотре, що депутати свого часу звільнили Юрія Любомировича з посади, потім подолали мерське вето, потім пан Дмитришин виграв Дрогобицький суд так, що навіть ніхто не знав. Дізналися аж тоді, коли минули терміни оскарження. Проте, поновлений на посаді взяв з міського бюджету більше 60 тисяч гривень за вимушений прогул і аж тепер діждався розпорядження Юрія Петровича на поновлення і прийшов до праці в ратуші. Чесно сказати, Юрій Любомирович може сісти за докторську дисертацію на тему: як чиновник повертає собі не тільки гроші за вимушені прогули, а й реноме. Мене особисто здивувала повна політична імпотенція депутатів, бо ніхто з них – тих, які звільняли його, долали вето, так і не спиталися (не знаю, у кого), як таке може бути? Або депутатам фіолетово, хто у них секретар, а у Самбора – друга посадова особа. Або настала мовчазна згода з усім, що робить Юрій Гамар. За таких цікавих обставин, переконаний, депутати мали б попросити вибачень у пана Дмитришина за те, що відправляли у відставку і наносили йому багато моральної чи іншої шкоди, душевних страждань і зіпсованого авторитету. Невдалу спробу з’ясувати бодай щось зробив хіба Володимир Кульчицький-Поливко. Він свого часу звертався до столичних служителів Феміди, щоб ті розтлумачили дії дрогобицького судді Крамара, який поновив на посаді пана Дмитришина. Проте, виступ депутата зводився до іншого: чому міськрада, яка отримала відповідь зі столиці, не поінформувала про це Кульчицького-Поливку та інших підписантів скарги. Юрій Гамарзреагував у стилі владоможця, мовляв, підіть у другий кабінет і дізнайтеся, чому не було відповіді. Дізнаватиметься і сам, а відтак когось може покарати. До слова, пан Володимир свого часу звернувся до чиновників ратуші з тим, що на території за медколеджем будують без будь-яких документів багатоповерховий будинок. Те, що без документів, може й не дивина, страхіття в іншому – новобудова на відстані 15 сантиметрів від будинку сусідів. Чому таке беззаконня, пану Володимиру так ніхто письмово і не відповів. За його словами, будівельники уже зводять третій поверх. Таке сусідство нікому б не сподобалося, констатував пан Кульчицький-Поливка, але це нікого з депутатів за живе не зачепило.

Того ж таки дня Юрію Дмитришину, як і мерові, віддали належні йому до зарплати премії, надбавки за видатні заслуги перед народом Самбора.

І далі про кадри магістрату. Раніше у керівному бомонді вакантною залишалася лише посада заступника міського голови з житлово-комунальних питань. Це дуже серйозна частка владної праці, бо що таке керувати містом? Керувати містом – це комунальна господарка. І, як би там не було, але має бути людина, яка дуже добре розуміється на цих проблемах, враховуючи бодай те, що сам мер усе життя до ратуші був просто вчителем фізичного виховання. З початку каденції цю галузь очолював депутат Микола Лозинський – хороший чоловік – спору нема, але не в образу йому буде сказано, куратором міської господарки був депутат Ярослав Кузьмяк. Такий тандем виглядав не зле. Потім прийшов служити комунальній галузі Олександр Буйвал, але керував не довго. Так сталося, що люстрації не прошов – ми про це писали, повторюватися не будемо. Вільним крісло довго не було. Минулого тижня сесія мирно погодилася з тим, щоб заступником з ЖКГ став Роман Пилипчак. Як тільки це прізвище прозвучало у залі хтось вигукнув «Голосуємо». Це слово передбачало відсутність обговорення. Але інший голос попросив автобіографії і Роман Пилипчак згадав дитинство у рідній Бережниці, науку – у Чукві, вищі студії у Львові. Дві освіти – інженера-механіка та економіста. Проте, працював в органах міліції, зокрема на Львівській залізниці і займався фінансово-господарською діяльністю. Власне, фішкою при призначенні на посаду заступника мера були слова про фінансово-господарську діяльність. Хтось у відповідь на скромний виступ претендента запитав: “Чи знає він Кузю”? У залі не уточнили, про кого йде мова, але репліка викликала радість. Хтось з’ясовував, чи він, львів’янин, знає Самбір? Просто Самбір, навіть не його проблеми? У відповідь прозвучало приблизно таке: справа наживна… Ми не маємо права навіть думати щось зле про чоловіка, якого уперше побачили в сесійній залі і дай Боже йому здолати комунальні болячки міста, але він все ж житель Львова… Свого часу ми мали радника зі Львова, але уже не маємо… Дивно, що у місті стільки розумних людей, а “виписуємо” собі іногородніх. Хоча, чого дивуватися, Україна теж не глупа, а грузинів кликала.

Цей день був щасливим не тільки для пана Дмитришина, який повернувся на своє місце у сесійній залі, і не тільки для пана Пилипчака, а й для Ганни Пилипчак. Це не однофамільці, а, якщо не помиляємося, рідні брат і сестра. Так ось, Ганну Ярославівну (в освіті кажуть: не найгірший варіант) тієї ж щасливої доби призначили виконувачкою обов’язки начальника міської освіти замість виконувача обов’язки Святослава Ухача, який ще раніше став гуманітарним заступником мера. Пані Пилипчак не могла б бути повноправним керівником, бо треба мати досвід начальницької роботи, а вона була чи то кадровиком, чи то юристом… Зрештою, коли мине каденція Юрія Гамара, а з нею і заступництво Святослава Ухача, то буде куди повертатися…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар