Що ми маємо спростувати, так і не збагнули, але єврейські громади уже лякають нас судом

Ми чомусь вважали, що у питанні облаштування території колишнього єврейського кладовища у Самборі поставили крапку. Місцева влада та священики погодилися з Дорожньою картою у вирішенні проблеми, а на 21 серпня намічений приїзд у місто Глав Церков Святослава Шевчука та Епіфанія, у присутності яких три хрести з території колишнього кладовища мають перенести на теперішнє міське… Тобто, говорили про це як про факт доконаний, але не могли не констатувати, що у давній суперечці перемогли єврейські громади, бо три металеві хрести таки переносять. От і все.

Але яким же було наше здивування, коли на адресу редакції надійшов лист від представників єврейських громад з проханням спростувати нашу ж статтю. Нас здивував агресивний тон звернення до головного редактора газети «Високий Замок» Наталії Балюк із звинуваченнями на мою адресу, а як наслідок, ми так і не збагнули, що ж ми повинні спростовувати? Дотримуючись принципів демократії та плюралізму думок, друкуємо і звернення до головного редактора, і лист, який мав би “збалансувати” ситуацію. Люди у нас мудрі, самі розберуться…

Роман ІВАНЧУК.

Головному редактору газети «Високий Замок» Балюк Н.А.

Шановна Наталіє Анатоліївно!

Насамперед хочемо засвідчити Вам свою глибоку повагу та повідомити, що звертаємось до Вас щодо проекту створення Меморіального комплексу «Пам‘ятай» у м. Самборі Львівської області у відповідності до договору про благодійну співпрацю з організацією «Друзі самбірського єврейського кладовища Лтд» (Канада).

18 липня 2019 р. у “Високий Замок Самбірщина”, додатку до газети “Високий Замок”, було опубліковано статтю Романа Іванчука “У серпні з колишнього єврейського кладовища мають забрати три хрести?». Стаття присвячена одному з етапів реалізації проекту Меморіального парку “Пам’ятай” на території колишнього єврейського кладовища у місті Самборі, а саме – урочистої церемонії перенесення хрестів з території колишнього єврейського цвинтаря та відкриття пам’ятника борцям за волю України.

Ми стверджуємо, що стаття Р. Іванчука є упередженою та необ’єктивною, факти наведені в ній не відповідають дійсності та мають на меті сформувати завідомо упереджене ставлення читачів до проекту, а також можуть сприяти розпалюванню антисемітських настроїв. Нам дуже прикро, що такий незбалансований та наклепницький матеріал вийшов у такому визнаному та поважному виданні як газета “Високий Замок”.

У зв’язку із цим, просимо Вас надати нам можливість опублікувати статтю (додається), у якій викладено нашу позицію щодо цього проекту, який підтримується, з поміж іншого, предстоятелями Української Греко-Католицької Церкви та Православної Церкви України, та відповісти на ті інсинуаціі, які включив у зміст своєї статті Р. Іванчук. Ми просимо це також в інтересах читачів, які мають право бути належним чином поінформовані про ситуацію, яка склалася із обох сторін, що надасть їм можливість об’єктивно сформувати своє ставлення до проекту.

Нагадуємо також, що це право вимагати спростування недостовірної інформації у формі публікації відповіді передбачене статтею 37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні“ та статтею 277 Цивільного кодексу України. У разі відмови у наданні нам можливості для відповіді, ми готові звертатися до суду, а також донести нашу позицію до мешканців Самбірщини через інші засоби масової інформації.

З повагою, Виконавчий директор КМЄГ

Анатолій ШЕНГАЙ.

Пам’ять має об’єднувати!

«Високий Замок» ще в квітні 2018 року (ВЗ, 240442018, Самбірський парк пам’яті і єдності) висвітлював монументальний проект «Самбір пам’ятай», що з ініціативи канадських вихідців з Самбора мав би вирізнити місто в масштабі цілої країни. І не дивно – такого сучасного, стильного і вартісного проекту більше не знайдеш. Меморіальний парк – не лише окраса міста, новий громадський простір, де можна спокійно провести час, почитавши на лавці, чи просто помилувавшись оточенням, це і ще одна родзинка, яка привабить туристів, а водночас – декларація до всіх вихідців з Самбора та їхніх нащадків – приїздіть, місто відкрите для вас. І при цьому жодної бюджетної гривні – все має постати за рахунок канадських грантодавців, зокрема Джеймса Костянтина Темертея – відомого мецената українського походження, котрий зокрема, допомагав звести Центр митрополита Шептицького у Львові. Усі деталі проекту ретельно вивчав і схвалив відомий теолог з Канади, отець Петро Галадза, після чого представив своїм колегам з Самбора. Врахували і думку п. Святослава Чухрая – єдиного живого родича похованих на цвинтарі українських патріотів.

І хоча Дорожня карта вже погоджена, проект меморіалу викликав схвалення як у державної влади, так і у предстоятелів церков (нещодавно до патріархів Святослава і Філарета, котрі вже висловлювали свою підтримку, долучився і митрополит Епіфаній), презентувалася перед громадськістю й депутатами у Самборі, окремі гравці місцевої політики усіляко гальмують справу, не гребуючи розпалювати ворожнечу. Може це «друге» і є їх метою? А може бажання показати немічність місцевої влади, чи ж то свою власну значимість? До речі, очільники церков вже підтвердили свою участь в церемонії, що дасть старт реалізації проекту!

Звісно, кожний має право на власну думку, однак конструктивна дискусія мала б базуватися на фактах і засадах логіки. Натомість, маємо справу з викривленнями і плітками. І найбільша брехня, яку стараються тиражувати, полягає в тому, що буцімто в Самборі змагаються два конкурентні табори – українці і євреї, Повний абсурд! «Чи означає виконання Дорожньої карти, що українська сторона капітулювала?» – можемо прочитати в статті Романа Іванчука «У серпні з колишнього єврейського кладовища мають забрати три хрести?», Власне Дорожня карта і уможливлює реалізацію проекту. Звісно, місце побудови меморіалу – єврейський цвинтар, що вимушує рахуватися з єврейськими традиціями. Однак саме ідея меморіалу, як і цілої Українсько-єврейської зустрічі (УЄЗ), організації з Торонто, яку очолює згадуваний пан Темертей – руйнування негативних стереотипів і уможливлення разом поглянути як на історію, так і на майбутнє, як українцям, так і євреям, чи то вони живуть в Україні, Канаді чи ще десь. Хрести мають бути на християнських похованнях, зокрема на могилі, українських патріотів, розстріляних німцями, що тепер спочивають поряд зі своїми сусідами-євреями.

Актуальність вищезгаданої мети УЄЗ є дійсно актуальною, про що переконався неодноразово, власне стикаючись з цими стереотипами, як, скажімо, чуючи підозріле: «То з Ізраїлю фінансують»,- «Ні, з Канади», – «А при чім тут Канада». На таке навіть відпрацював дотепну відповідь: «Бачите, деякі українці і євреї століттями жили обабіч, та лише виїхавши до Канади, врешті, змогли зустрітися!». Маю надію, що в наш час, аби об’єднуватися довкола хороших справ, вже не потрібно десь виїжджати.

Михайло БЕРЕСТОВСЬКИЙ.