«Що хрестина – то сльозина…»

SambirWZ
274

«Що хрестина – то сльозина…»

Звістка про те, що захворів важкою недугою Володимир Коциловський сколихнула, вразила до болю, вхопила за живе… Людина добре знана на теренах Старосамбірщини (і не тільки), бо минулих років не пригадую жодного поважного концерту, який обходився б без Артиста. Не втаємничую, одного разу попросив його: як тільки на концерті у глядачах я, то неодмінно має звучати пісня Андрія Дякуна та Михайла Щербана «Вишивала мама полотно».

ТАМ не тільки якась магічна родинна мелодія, а й слова про те, що зашивала мама час біле полотно, що хрестина – то хвилина життя непростого, що хрестина – то сльозина з личенька марного. Сум зашивала чорними нитками, а надію – дивокольорами… У виконанні Володимира Коциловського цей твір мав якесь особливе синівське виконання…

Ми познайомилися з ним, коли він очолив Торчиновицький Народний дім. Диво дивнеє – Заслужений артист України, визначна особистість, естрадний авторитет і раптом сільський клуб… Може так у нього склалися сімейні обставини, може просто потягнуло до простих людей, але Володимир був правдивим орачем на нелегкій культурній ниві. А знаєте, як у селах сприймали приїзд Заслуженого артиста? На ура! Це ж бо людина визнана Україною! Він не гребував малими сценами і простими глядачами, для яких у тому житті, коли щось радісне і залишалося, то такі концерти та зустрічі із звичними спрацьованими та втомленими життям людьми. І Володимир Коциловський не скупився на цю радість. А ще він любив зателефонувати мені і розповісти для газети про успіхи когось із своїх колег-артистів чи вихованців музичної школи, якими опікувався. «Напишіть трішки про них, їм буде приємно», – казав, і ми не могли відмовити… Останніми роками він розповідав нам про свою участь та участь однодумців у благодійних концертах заради того, аби заробити трохи грошей для тих, що потребували дорожезного лікування, зокрема й воїнів АТО. Хто б міг подумати, що мине трохи часу і вже з осені соціальні мережі благатимуть усіх допомогти грішми для лікування самого Володимира Коциловського… Прикро, але гривні, навіть багато гривень, бувають безпорадними перед волею Господньою забрати до себе кращих, аби співали у райському саду…

Є моменти, які пам’ятаються і будуть пам’ятатися. Одного разу ми їхали з Володимиром Коциловським з концерту у селі Воля. У гурті з нами були ще депутат райради Віктор Гейник та керівник районного відділу культури Петро Юрчик. Уже по-весняному тепло вечоріло і ми знайшли собі якусь гору, аби відпочити, погомоніти та спорожнити те, що у багажнику ще зоставалося… Якраз тоді мені вперше поталанило заспівати дуетом із Заслуженим артистом, і співали ми Дякуна-Щербана «Вишивала мама полотно…» про хрестину як хвилину життя непростого, про чорні нитки смутку і дивокольори надії… Надії, яка для Володимира уже згасла, залишивши хіба смуток, пісні та спогади…

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити