Юрій Гамар може увійти в історію як людина, яка вирішала нарешті світову проблему, або як мер, за правління якого зняли хрести з колишнього єврейського цвинтаря
Ще позаминулої неділі в сесійній залі Самбірської ратуші зібралося цікаве товариство – керівники міста, кілька депутатів і група зацікавлених. Обговорювали проект реконструкції території колишнього єврейського кладовища. Представники єврейської громади з Канади доставили нам на оглядини оновлений проект. Все на картинках, на слайдах. Не відразу і “в’їдеш”, де і що має стояти…
За словами одного з учасників зібрання депутата Юрія Лешковича, розмова зводилася до того, що як все тут добре, намальовано, хоча проблема дещо в іншому, і він наважився сказати товариствові, що ні депутати, ні міський голова Юрій Гамар, радше всього, не візьмуть на себе місію самотужки вирішувати долю цієї території без консультацій з громадою, без громадських дебатів. До нього дослухалися і позаминулого вівторка в ратуші зібралися практично ті ж люди “плюс” журналісти. Наша роль полягала у тому, аби донести до самбірян саму ідею, а вже люди нехай вирішують…
Трохи екскурсу у минуле. Приблизно 1975 року усі мацеї (надгробні камені на могилах євреїв) техніка комунгоспу згорнула в одне місце, яке потім прикрили землею. Що цікаво, комунальним підприємством на той час керував чоловік з єврейським прізвищем, але справа не у тому. Хто б на той час не керував – такою була вказівка. Я, до слова, живу неподалік цього кладовища і нам, дітлахам, було дуже цікаво, як усе відбувалося. Кілька моментів: приїжджали євреї і ледь не кидалися під лопату грейдера, щоб не дати плюндрувати могили предків. Потім за роботою бульдозера пильнували міліціонери, щоб євреї не заважали працювати. І не тільки. Казали тоді, що трактор навіть вигрібав з могил золоті зуби – перепрошую за пікантність. Згодом комуністична влада влаштувала такий собі примітивний монумент в пам‘ять про загиблих чи померлих, який і досі зберігся.
Уже у часі незалежності єврейська громада, зокрема Канади, вирішила окультурити цю місцину, але нашим політикам чи владі здалося, що у проекті занадто багато єврейського. Роботи припинили… Згодом представники світових громад склалися на огорожу, але місцеві обивателі (яке паскудство!) огорожу з білої цегли розібрали… Треба віддати належне світовій єврейській громаді – настирливо хоче облаштувати це місце. Але зайвими для них та предметом спорів стали три насипані могили з хрестами, які років двадцять тому встановили патріотично налаштовані громадяни міста. Священики освятили… Ще й досі лунає різноголосся з цього приводу. Одні кажуть, що не треба було там хрестів, інші – базуючись на спогадах, мовляв, там поховані і воїни УПА, і роми, і молдавани, твердять, що хрести необхідні на знак пошанування загиблих християн…
У розмаїтих дискусіях, у тому числі на рівні урядів країн, послів і шукають істину: що робити, як бути… До нас приблизно двічі у рік приїжджають представники єврейської громади Канади, висловлюють свої міркування, ми їм свої – напрацьовуємо концепції, декларації, проводимо дослідження території, у тому числі і підземні. Схоже, сторони уже вийшли на той рівень, коли хочеш чи не хочеш, а треба приймати якесь рішення.
Отож, у ратуші позаминулого вівторка були пан Марк і Анатолій Петрович (їхніх прізвищ і посад нам не назвали, тому хто вони – на знаємо). Але не суть у тому. Зізналися, що виконали “домашнє завдання самбірян – вийшли на такий рівень, аби жодна із сторін не була ображена. Чи не найбільше з боку України говорив Святослав Чухрай. Це той чоловік–патріот, який вважає, що у цій місцині разом з іншими похований його рідний брат – воїн УПА. Так свого часу казав йому його батько. Пан Святослав роками приїжджає до Самбора, щоб домогтися, аби пам‘ять про бійців УПА була гідно пошанована бодай скромним пам‘ятником. Але ні владі, ні громадським організаціям руки до цього не доходили. І тут, здається, сталося те, у що важко було попервах повірити: єврейські розробники проекту знайшли спільну мову з паном Чухраєм. Буде збудований невеличкий такий меморіал слави у честь УПІвців. Щоправда, потім депутати, придивившись ближче до картинок, звернули увагу на одну пікантність: меморіал УПА буде відгороджений від стороннього ока стіною. Нашим це не сподобалося, хоча Анатолій Петрович казав, що стіни мають символізувати капличку. Далі нарада поринула у цікаве русло: усі гуртом шкільною указкою на екрані “пересували” ту чи іншу стіну ще не створеної будівлі…
Хоча, як нам видається, багаторічна проблема старого цвинтаря не у тому, як буде стояти та чи інша стіна, а у зовсім іншому. Новий проект не передбачає тих трьох могил з хрестами, які є зараз. Тобто, перед тим, як будувати оновлений меморіал у пам’ять про всіх померлих і загиблих, які давно у засвітах помирилися, треба вирішити, що робити з хрестами. На жаль, на це дратівливе питання ми відповіді не почули. Хоча власне воно є найбільшим каменем спотикання. У кулуарах ми чули таке: були розмови з провідниками двох впливових церков в Україні – УГКЦ і УПЦ-КП. Як Святослав Шевчук, так і Філарет не проти будь-яких змін на цій місцині, але радять перед тим, як знімати хрести чи їх переносити в інші місця (за межі єврейського цвинтаря), то треба почути думку громади. Подейкують, що існує церковна процедура перенесення освячених хрестів, але це тривалий час і треба знайти, де їх ставити. На подвір’ях церков? І хто ці роботи буде виконувати? Щоб почути думку громади, міркуємо собі, для початку треба збирати не тільки депутатів, чи зацікавлених у невеличкій сесійній залі ратуші. Має бути широке обговорення теми. Адже може статися так, що нинішній мер Юрій Гамар (а всі мери передавали єврейське кладовище, наче у спадщину один одному) увійде в історію або як потужний місцевий керівник, який розв’язав нарешті цю світову проблему, або як зганьблений міський голова, за якого з території єврейського цвинтаря у християнському місті зняли хрести. Якою буде воля громади, або, скажемо так, воля більшості, таким і має бути рішення.
Роман ІВАНЧУК.