Яблунево-земельний конфлікт
Підприємцеві не виділять землю під садівництво «поки земельні паї не будуть стояти так, як мають стояти»?
Наша редакція свідомо не влазить у земельні конфлікти. З одного боку – тому що в них “дідько ногу зламає”, з другого – кожна сторона має свою правду і готова стояти за неї до переможного кінця. Але тут ситуація особлива і мусимо відступитися від власних традицій. Бо сім’я Цюцких з 2011 року в селі Бережниця домагається 2 гектарів землі для ведення особистого селянського господарства. Щоправда, син заявниці Богдан Цуцкий уже має поруч клапоть поля і веде садівництво. Не проти збільшити плантацію, хоча мати на яблуках добрий зиск – не так просто. То є цех під відкритим небом і затратне виробництво, тому держава і пише всілякі програми, аби розвинути садівництво у себе, а не їсти польські яблука… Відповідно, і чиновники на місцях мають сприяти охочим займатися садівництвом.
Так ось, Марія Цюцка – пенсіонерка з Бережниці, років шість просить Чукв’янську сільраду виділити землю, на якій працюватиме її син, але натомість справа обросла купою паперу під назвою “Заяви-відповіді”. Розпочиналося підприємництво за часів попереднього війта Михайла Попика за формулою “влада і бізнес – партнери”. Богдан Цюцкий виділив зі свого бюджету трохи грошей на огорожу бережницького цвинтаря, допомагав і у інших справах, а у відповідь не відчував тиску чи нерозуміння від влади. Коли ж сім’я Цюцких задумала збільшити територію під садівництво, а в сільраді змінилася влада, все і почалося. У своїх листах підприємець просив рішення сільської ради на землю, а йому сільський голова Василь Янів відповідав відмовами. І мав на це, як вважає, мабуть, і досі, всі підстави. Бо твердив і твердить, що виникають земельні “накладки”. Цей чисто, як видається, чукв’янський термін ми розуміємо так: на одну і ту ж землю або є різні претенденти, або накладаються якісь паї – ну, щось приблизно таке. Хоча, як одне, так і інше свідчить про те, що “накладок” взагалі не має бути, інакше складається підозра, що в земельних питаннях бардак…
Не зовсім витримують випробування міркування сільської влади про начебто відсутність вільних земель. Є у “справі” відповідь керівника держземагентства Ігоря Барана про те, що “станом на 1.01.2015 року, площа земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів по Чукв’янській сільській раді становить 47,2509 га ріллі. Землі запасу Чукв’янської сільської ради за межами населених пунктів складають 20,6700 га ріллі та 4,01 га сіножаті, а землі резервного фонду – 140,18 га ріллі”.
І далі Ігор Баран розповідає в листі-відповіді Цюцким про те, як теоретично можна отримати землі. Тобто, цитує статті Земельного кодексу… Акцентує на тому, що орган влади розглядає таку заяву протягом місяця і “дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову…” Сім’я Цюцких нічого мотивованого не побачила, а тому скористалася іншим правом, яке дає їй закон. Земельний кодекс (і це, очевидно, буде цікаве багатьом, бо у нас люди, як правило, законів не читають), передбачає таку норму: у разі, якщо орган влади “не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки… має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє орган місцевого самоврядування…” Богдан Цюцкий скористався цим правом. І вже у черговому зверненні до Чукв’янської ради написав про те, що такий проект виготовив. Аби голова громади Василь Янів поставив свій підпис під проектом землеустрою, треба було рішення сесії. Однак на сесії сільради, куди приїхав і наш кореспондент, щоб нарешті у цій паперовій тяганині розставити крапки, питання звучало зовсім не так. Питання звучало не про проект землеустрою, який уже виготовлений після того, як у місячний строк влада відповіді не дала, а лише про дозвіл на землевідведення. Василь Янів, ймовірно, не був зацікавлений відступати, точніше, виділяти Цюцким землю, тому найперше доповів депутатам про “накладки”, про необхідність проведення ревізії земель – “поки земельні паї не будуть стояти так, як мають стояти”, “після завершення змін меж села, виділення ділянок воїнам АТО”. Це дуже, як видається війтові, серйозні аргументи, але в часі вони можуть розтягнутися на довгі роки. А яблуньки могли б уже рости і плодоносити…
Виступив зі своїми аргументами і Богдан Цюцкий, але аргументи війта виявилися сильнішими – з дев’яти присутніх депутатів лише чотири були на боці підприємця. Підприємець, за наслідками розгляду на сесії свого питання, отримав “мотивовану” відповідь з… підсумками голосування, про які ми вам уже сказали… Іншими словами, питання знову затягнулося. І що вам після всього описаного сказати? Сказати можемо тільки одне: сільський голова чомусь не зацікавлений у тому, щоб у Бережниці росло ще більше яблунь… Певна річ, Василь Янів може мати своє ставлення до Богдана Цюцкого, але ставлення до закону має бути адекватним. Нам залишається додати, що це питання на контролі у народного депутата України Ярослава Дубневича, у приймальню якого звертався свого часу пан Богдан. Яку відповідь дадуть на запит нардепа з Чукв’янської ради, поняття не маємо. Зрештою, нам вже самим цікаво, чим це все закінчиться, бо розуміємо підприємця, який має право розвиватися, і хоч якось пробуємо розуміти війта, але наразі не виходить…
Роман ІВАНЧУК.