«Я за вас буду молитися. Може це відверне від вас біду. Може й сьогодні»

SambirWZ
12

«Я за вас буду молитися. Може це відверне від вас біду. Може й сьогодні»

“Хочу вам розповісти про пригоду, що зі мною трапилася – це справді диво, хоча у дива, як правило, не вірю…” Саме з таких слів розпочав свою оповідку молодий чоловік, завітавши до нашої редакції. 

ЇХАВ я у Львів на залізничний вокзал зустрічати свою дружину, яка поверталася з Херсонської області від своїх родичів. Як правило, попутників не беру ніколи, а тут щось мене «спокусило». Бо звернув увагу, що маршрутний автобус не зупинився на Крижовій, а там якраз стояла молода жінка з дитиною – хлопчик років три-чотири, а мені махнула рукою. Зупинився. Жінка вмостила поруч, щиро подякувала, а я не втримався, аби не запитати, куди подорожує і чому не сіла у маршрутку. Виявляється, наша землячка зі Самбірщини, а їде у Львів на регулярні консультації до медиків, бо хлопчик чимось хворіє. Що цікаво, на маршрутках економить, бо грошей не має. Тому у режимі «підсадної» добирається до обласного центру. Чоловік, каже, півтора року тому поїхав до Польщі на заробітки, але як тут пив, так і там п’є, грішми практично не допомагає. Тому змушена сама собі давати раду, економити на усьому, навіть на дорогих маршрутках. Доїхала до Крижової, бо водій, який віз її зі Самбора, повернув на Городок, а тут я на щастя знайшовся… Пасажирів своїх висадив на Привокзальній площі у Львові. Виходячи, жінка ще раз подякувала і сказала: «Я за вас буду молитися. Може це відверне від вас біду, може й сьогодні». Я так і не збагнув, чи мене того дня біда чекає, чи молитися буде того дня, але менше з тим… Подякувала – та й добре.

До Самбора я повертався уже під вечір. Доїжджаю до тієї ж таки Крижової, бачу, що з боку Городка летить якась машина, але ж я на головній… Хто б міг подумати, що водій не пригальмує, а на усій швидкості піде мені поперек дороги. Від аварії мене врятувала якась мить. Просто закляк від несподіванки. Якщо ви у мене нині запитаєте про марку чи колір цієї автіки, не скажу – настільки все було миттєво. Щоб заспокоїтися самому та й дружину, з’їхав на обочину і розповів їй про свою попутницю, яка на прощання сказала, що буде за мене молитися і це відверне біду… І то ж треба – я підібрав її якраз на Крижовій…

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар