Якби Дрогобицький педуніверситет був зацікавлений у тому, щоб залишитися у Самборі, то розчерк пера міського голови – не проблема
Недавня подія – пожежа у будівлі колишнього університету, і досі на устах та у соціальних мережах. Коментують усі так, як кому політичні погляди лягають… Насправді ж, мало хто орієнтується у тому, чому ж насправді Дрогобицький виш покинув Самбір. Допускаємо, що ця правда мало кому сподобається, але яка вже є. Аби дійти до істини, запросили до слова заступника міського голови Самбора попередньої каденції з гуманітарних питань Юрія ЛЕСЬКІВА, який очолював «Комісію з обстеження технічного стану нежитлової будівлі на вул. Ів.Франка, 2 в м. Самбір» у зв’язку з відмовою університету в подальшому укладенні угоди оренди.
– ЗНАЧНИМ надбанням Самбора за часів мера Михайла Кота було те, що Дрогобицький університет прийшов у наше місто. Люди здобули роботу, студенти – можливість здолати вищу освіту, самбіряни віддавали в оренду житло, а заклади харчування мали виторг. Там здобули вищу освіту навіть деякі знані містяни, які б ніколи не вивчилися за межами Самбора. На жаль, ця ідилія порушилася у 2012 році у зв’язку з ліквідацією відділу комунального майна Самбірської міської ради. Листом від 17.05.2012 року ратуша повідомила Дрогобицький педуніверситет про припинення укладеного раніше договору оренди нерухомого майна, адже саме ліквідований відділ був орендодавцем за договором. Одночасно навчальному закладу запропонували укласти новий договір оренди з власником майна – Самбірською міською радою. Відповідь від тодішнього ректора університету Надії Скотної надійшла на початку липня 2012 року. Процитую: «… університет листом від 28.052012 р. №795 направив пропозицію про укладення нового договору оренди. При цьому також повідомляємо, що в зазначений вище період університетом вироблялася Ліцензія на надання освітніх послуг терміном дії на п’ять років. Зважаючи на відсутність у той час договору оренди на приміщення на вул. І.Франка, 2 у м. Самборі, в якому розміщений соціально-гуманітарний факультет університету, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України не було видано відповідну Ліцензію на здійснення освітньої діяльності університетом у місті Самборі, що унеможливлює у даний час проводити навчальний процес у вище згаданих приміщеннях. За таких обставин університетом прийнято рішення про відмову у подальшому укладенні договору у зв’язку з відсутністю дозволу про надання освітніх послуг у місті Самборі».
Тепер від мови канцелярської перейду до більш зрозумілої. Що ж насправді відбулося? На початку травня 2012 року міська рада запропонувала вишу продовжити угоду. Якби навчальному закладу була потрібна Ліцензія на надання освітніх послуг у Самборі, протягом одного дня можна було б підписати угоду, і не було б жодних проблем. Однак маю підозру, що Дрогобицькому педуніверситету Самбір уже був не цікавим. Як і освітні послуги у Трускавці, з яким у вишу сталася та ж історія, що й у Самборі. Це був той прикрий час, коли міністр освіти Табачник утискав вищі навчальні заклади, не видаючи їм Ліцензій.
Щоб бути об’єктивним, мушу сказати про ще один момент. У 2011 році як гуманітарний заступник міського голови був присутнім під час розмови мера Тараса Копиляка з тодішнім ректором Валерієм Скотним якраз в університеті. Мова йшла про те, що навчальний заклад, попри мінімальну орендну ставку, що може – те вкладає у ремонти приміщення. На запитання мера, на скільки можливим є обговорення питання орендної плати, ректор відповів, що треба подумати. Зрештою, це була остання і доволі дружня та приємна зустріч ректора з міським головою. Валерій Скотний невдовзі помер.
Після того, як будівлю звільнили, була створена розпорядженням міського голови комісія з 14 посадовців. Спільно з такою ж комісією від Дрогобицького університету ми обстежили технічний стан будівлі і склали відповідний акт (за підписом усіх членів комісії). Її висновок: нежитлова будівля на вул. І.Франка, 2 візуально знаходиться у задовільному стані. Приміщення перебувало під охороною і на закінчення нашої каденції там не було побитих шибок з усіх боків, величезної діри в даху, вирваних батарей, знищеної підлоги і так далі.
Мушу сказати, що нині у справі про університет фігурує і теза про те, що за попередньої каденції будівля опинилася у податковій заставі. Хочу нагадати, що так сталося не за Тараса Копиляка, а за його попередника.
Після того, як дрогобицькі викладачі пішли, міська рада докладала масу зусиль, щоб заселити у будівлі інші вищі навчальні заклади. Було чимало перемовин, але цей процес перервали вибори – з одного боку, а з другого – економічний стан вищих навчальних закладів в Україні не передбачав розширень, а бодай би бажання врятувати те, що мають.
Вважаю, що збереження комунального майна громади – прямий обов’язок очільника і його команди. За останні три роки приміщення нажило жалюгідного стану – і це очевидно. Мені прикро, але маніпуляції на тему колишньої влади давно набридли і стали нецікавими.
Роман ІВАНЧУК.