Як ви знаходили свої половинки?

SambirWZ
71

Сьогодні особливий день – професійне свято закоханих. У Самборі до нього люб’язне ставлення, бо у церкві Різдва Пресвятої Богородиці начебто є мощі Святого Валентина – покровителя закоханих. От ми і віримо, що наше місто – мекка кохання, а молитва біля мощей допомагає зміцнювати родини. Кожного разу наша газета у той чи інший спосіб вшановує День закоханих. Чого тільки не вигадували… Навіть цілими сторінками друкували «валентинки» з зітханнями, але почало рости покоління менш романтичне. і ми традицію закинули, проте свято є свято… Цьогоріч, аби не розгубити традиції, вирішили перепитати у людей різного віку:

Як ви знаходили свої половинки?

Прізвищ вказувати не будемо, бо не питали дозволу на публікацію, але романтика цікава і без прізвищ

Андрій, 37 років. «Я познайомився з дружиною у нас на роботі. На той час я, молодий парубок, мав дівчину, зустрічалися, начебто любилися, але коли прийшла Вона, я просто зімлів. Не можу сказати, що надто красива, але дуже приваблива. З’ясувалося, що я навіть не вмів подавати якихось знаків уваги, ну, залицятися, але потім все само собою вийшло. Згодом уже моя дружина казала, що мої очі відразу видали мою закоханість». 

Мар’ян, 25 років.«Свою половинку знайшов на кордоні з Польщею. Ми часто і одночасно минали Шегині – з виду зналися. Одного разу дивлюся: стоїться дівча, мерзне, а у мене в термосі тепла кава. Ні, я ніяких намірів не мав, просто захотілося пригостити. Познайомилися… Після того вона кудись зникла і відчув, що починаю переживати, куди поділася? Побачив якось, втішився, але не показуючи своїх хвилювань, просто попросив номер телефону… Після того ми вже їздили тільки разом, тепер вона у декретній відпустці»…

Соломія, 31 рік.«Ой, яка там романтика… Ми з чоловіком знайомі з самого дитинства, бо жили на сусідніх вулицях, то тепер – на одній і разом. Колись зустрілися в центрі і додому йшли разом. То був листопад, дощ, вітер, а у нас одна парасолька на двох. Стулилися, потім поцілувалися, потім знову зустрілися. А одного разу він мені так і сказав: «Чого по кутах ховатися? Давай одружуємося». А я, дура, чекала, що колись якийсь парубок стане на коліно, зізнається у коханні, витягне золотий перстень, у мене впаде сльоза з очей і я скажу «Так». Фіг то правда… То тільки в кіно так…

Олег, 54 роки.«Чесно сказати, я собі половинку не обирав, нам обрали наші друзі. Товариш запросив мене за дружбу на весілля, а його наречена взяла собі дружку – все банально… Уже через день ми почали зустрічатися, а через півроку відгуляли весілля. А чи була тоді романтика? Навіть не знаю, ну, сподобалися одне одному, вирішили, що разом нам буде добре. Любов – вона, знаєте, входить у звичку жити у злагоді та мирі, дітей в любові народжувати і виховувати».

Тетяна, 45 років.«Я своє кохання зустріла в університеті. Він був з тих заможних львів’ян, син титулованих батьків, а я – бідна дівка зі Самбора. На таких він увагу не звертав та й я думала, що хоч і подобався мені, але ми птахи різного лету. Я не дуже хотіла створювати сім’ю у студентські часи, не знаючи, що буде далі, але одного разу у мене був день народження і мій суджений ні з того, ні з сього приніс мені букет квітів… Це був шок! Того дня я з ним пішла на каву. Він довго тримав мене за руку, говорив багато гарних слів… Казав, що всі ті львівські «фіфи» дурні та розбещені, а він хотів би пов’язати свій вік зі мною – правильною, розумною і роботящою… Ми одружилися, переїхати жити в Самбір… От і все…»

Анжела, 28 років. «О, моя половинка дуже романтична… Ми були в одній компанії – тусувалися час від часу – піца, вино, дурнуваті посиденьки у когось на хаті. Сказати, що він подобався – не можу, хоча прикольний такий. Одного разу вирішив забавитися в  кавалєра, взяв татову іномарку і  повіз мене у якесь село на дискотеку. Там його друг жив. Поверталися ми пізно і хтось йому подзвонив, що на трасі якась аварія, купа поліції, а він взагалі без прав та документів на машину. Ми подалися якимись об’їзними дорогами і опинилися в полі у ямі з болотом. Запропонував мені попхати. Вилізла з машини у своєму новому вбранні (міська дівка їхала в село на дискотеку – треба ж найкраще вдягнути), стала ззаду машини акурат біля колеса. Машина як загуркотіла – на мені сухого місця не зосталося. Якось ми звідти виїхали, закоханий завіз мене в гараж і почали ми вбрання відчищати… А через день зателефонував, запросив на базар, щоб купити мені те, що я захочу… Вже точно не пригадую, але прибарахлилася, так би мовити, отримала компенсацію. Все це виглядало, ніби жарт, але ми з того часу уже не розлучалися».

Анатолій, 62 роки.«Як з жінкою познайомився? То так давно було… Я працював тоді на заводі і товаришував з Петром. Петро мені одного разу каже: «В мене в селі є дуже файна сестра, може б ви побралися». Приїхав до Самбора з нею, а вона ніби не знала навіщо… Ми зустрілися, поїли морозива на лавочці біля вокзалу та й почалася любов…»

Опитував Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар