Як десята школа зібрала старих випускників і вивела їх на перших урок

SambirWZ
180

Як десята школа зібрала старих випускників і вивела їх на перших урок

Цьогорічний Першовересень для СШ №10 міста Самбора став особливим, адже рівно 50 років тому у далекому 1967 році заклад вперше відкрив свої двері для дітей. Педагогічний колектив на чолі з директором Любою Мосійчук організував незвичний перший дзвоник, а щось особливе, бо воднораз зійшлося стільки поколінь випускників.

Усе було по справжньому: спочатку всі зайшли у клас, а потім вчителька вишикувала “дітей” попарно: хлопчик-дівчинка-хлопчик-дівчинка (кому дівчинки не вистачило, той стояв з хлопчиком) і випускники чемно та з певним хвилюванням чекали своєї черги, аби вслід за одинадцятикласниками вийти на святкову лінійку і зайняти почесне місце поруч з дирекцією школи. Скажу відверто як колишній учень школи, хвилювання в цей момент зашкалювало, серце вистрибувало з грудей, ніби це був мій перший раз у перший клас.

Як і годиться, на початку урочистості школярів, вчителів і гостей благословив отець Микола Бухній. Пізніше лунали вітальні слова від мера Самбора Юрія Гамара, виконуючого обовязки начальника відділу освіти Святослава Ухача, ну і, звичайно, директора школи Люби Мосійчук. А ще ведуча свята зачитала лист від народного депутата Андрія Лопушанського, який уже традиційно, на жаль, не зміг прибути в Самбір.

Вчителі разом з дітьми підготували красиву концертну програму: були танці, лунали пісні, в тому числі і авторські, першачки зворушливо і з хвилюванням декламували коротенькі віршики. Випускники школи також не вдарили лицем в болото і продемонстрували свої вокальні здібності. Право першого дзвоника надали депутату облради Леоніду Охріменку і депутату міської ради Юрію Деньку. Вони разом з першачками і з дзвониками в руках зробили коло пошани, сповіщаючи про початок нового навчального року. Що цікаво, Леонід Охріменко 30 літ керував Самбірською районною освітою і, певно, не думав, що, доживши до сивин, знову піде з першим дзвоником у руках. Пізніше усі присутні заспівалиМногая і благая літа!”

На цьому свято для школярів закінчилося, а на випускників чекав сюрприз. Пролунав дзвінок на урок і старші тьоті і дяді пішли в актовий зал на інтерактивний урок. Було досить хвилююче і цікаво. “Дітейрозділили на 4 групи і посадили за 4 столи, роздали блокноти, ручки, фломастери, клей. Спочатку вчителька Марія Василівна Носовська перевірила, хто є присутнім на уроці, читаючи з журналу за алфавітом імена учнів. Складалося враження, що зараз доведеться виходити до дошки і відповідати на запитання. Ніхто не хотів червоніти і кожен почав згадувати хоч щось з алгебри, фізики, географіїАле вчителі зробили інакше. Кожна група витягувала по одному білету, де на ватмані білого паперу треба було виконати певне завданнятаку собі презентацію до 50-річчя школи і коротко біля дошки розповісти про себе та свій витвір. Довелося неабияк напрягти мізки, як зясувалося, фантазії і креативу не бракувало та от малювати не вмів ніхто і вийшли у нас картинки, як у дітей в першому класібуло доволі кумендо. Та все ж усі на відмінно виконали свої завдання, які оцінювали за пятибальною системою вчителіветерани.

А потім пролунав дзвінок на обідню перерву і усі чимскоріше побігли частуватися стравами, які приготували самі вчителі, в тому числі, і пиріжки, які були дуже модні у час нашої науки. Далі усе проходило у спокійній неформальній обстановці, грані між вчителями і “учнями” були стерті повністю, вперше у школі можна було офіційно вживати “гарячі” напої, усі ділилися враженнями від надзвичайно вдалого свята, випускники дякували колишнім наставникам, жартували, розповідали різні історії зі шкільних років. Педагоги не відразу впізнавали своїх учнів, одна вчителька мені так і сказала: дітей важко упізнати, вони сильно змінилися, а ми, вчителі, залишилися, наче забальзамованими… Ну, і слава Богу. Ну, і будьте такими – нам на радість.

Юрій БАРНА.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар