Як Олег Синютка з Іриною Микичаксамбірську медицину та владу «лікували»
Минулого разу звіт про приїзд у Самбір голови ЛОДА Олега Синютки ми закінчили загалом оптимістично – те, що задумали у керівництві ЦРЛ з успіхом провалилося. Задумали, нагадаємо, переселити дитяче відділення на перший поверх пологового будинку. Ідея одразу видалася нам фантастичною, позаяк не могли собі уявити, що на верхніх поверхах у муках народжуватимуть дітей, а на першому у шести кімнатах – інших дітей лікуватимуть. Олег Михайлович відчув одразу абсурд і кількома репліками дав зрозуміти нашим чиновникам, що гроші треба шукати десь в іншому місці. Навіть якщо мова про півтора мільйона гривень, які йдуть на енергоносії дитячого відділення на вулиці Коперніка…
З ПИТАНЬ медицини то був другий візит очільника області буквально протягом місяця. Олег Синютка пригадав потішну історію: приїхав на «Лемківську Ватру» у Нагірне, а хтось із медсестер поскаржився йому на те, що пологовий будинок протікає. Господар Львівщини особисто обсервував проблему… Не знати, на що сподівалися медики, але все скінчилося тим, що їм нарадили: латайте дірки самотужки, або закривайтеся. Закривати пологовий не пасує, а тому знайшли спонсорів на ремонт покрівлі… А другим пунктом медсестри у Нагірному навернули губернатора до давніх проблем із зарплатами. Отож, зібравши у «білому домі» позаминулого вівторка повний зал медичного люду, очільники області, району та міста шукали резерви та компроміси…
Олег Синютказгадав, що фінансові проблеми у галузях є, але найбільше несвоєчасних виплат зарплат у Самбірському районі, Дрогобицькому та Воютицькій ОТГ. Але найперше дав слово міському голові Юрію Гамару. Мер ствердив, що двомісячна заборгованість є, визнав, що оптимізацію треба провадити, але розумно, аби не повторилися дев’яності, коли талановиті медики і педагоги чкурнули з робочих місць на ринок… Ну, на ринок, скажу так, уже ніхто не побіжить, а от до Польщі – залюбки. Традиційно міський голова понарікав на те, що Турка, Старий Самбір, Самбірський район недофінансовують його медицину. Ми, мовляв, лікуємо-лікуємо, а вони не платять і не платять… Якщо б чужі бюджети віддали нам борги, то у Самборі ситуація не була б такою критичною. Не знати, скільки часу Юрій Гамар продовжував би свої міркування, але Олег Синютка перервав, мовляв, хочу від вас, Юрію Петровичу, конкретних заходів. Юрій Петрович не розгубився і сказав, що він чиновник, хоч не любить цього слова, а реформою галузі має займатися галузевий фахівець, яким на наш час є виконувач обов’язків головного лікаря Богдан Марчук. Треба сказати, Богдан Андрійович сумлінно підготувався до власної презентації, але Олегу Синютці цього виявилося замало – він хотів бачити на екрані проектора не цифри «у драбинках», а знимки наших медичних закладів… Тему знимок якось «проїхали» і бесіда поплила далі. Про дитячу лікарню ви уже знаєте, а от про оптимізацію інфекційного відділення ще ні. Там закривають один корпус – той новіший, а старий залишають. Може щось і зекономиться на енергоносіях, але якось дивно виглядатиме, що на одному подвір’ї буде одне приміщення мертвим… До речі, якщо колись доведеться переселяти і дитячу лікарню (ще не знаємо, куди), то що робити з цими австрійськими будівлями на Коперніка? Доводити до рівня колишнього університету?
Богдан Марчук розповів громаді, що його колектив обслуговує 95 тисяч осіб – мешканців Самбора та Самбірщини. І що дуже важливо, 60 відсотків пацієнтів – мешканці району або ОТГ. Цю цифру потім ще будуть згадувати прихильники ратуші, вважаючи, що районна влада делегує до Самбора більше своїх хворих, а тому має більше платити… Ще кілька цікавих цифр: медична субвенція, тобто фінансування держави – 20 мільйонів гривень, від ОТГ надійшов 21 мільйон, район додав 4 мільйони, місцеві бюджети – 11 мільйонів, а загалом потреба медицини – 62 мільйони. Після того Богдан Андрійович хвалився успіхами в оптимізації. Якщо 2016-го було 1078 медиків, то нині 866 – близько двох сотень лікарів, майже 400 медсестер, 170 санітарок, а під категорію «інші» потрапила сотня людей. Заборгованість із зарплати, станом на 8 жовтня, склала майже 9 мільйонів гривень. Частково виплачують зарплату за липень. І у той же час старосамбірських і турківських налікували на суму у майже 6,3 мільйона гривень, хоча нам не повідомили, чи ті ж райони той борг за собою визнають? Радше всього, ні. Бо у нас як є? Крім тих, кого офіційно скеровують у Самбір, люди приїжджають лікуватися самотужки. Наші статисти їх рахують як своїх пролікованих, а їхні влади цього не визнають. Одного разу нам з цього приводу дали оригінальні пояснення несамбірські лікарі. До вас, кажуть, приїжджають пацієнти з наших районів без скерування, ви їх лікуєте, не виключено, хтось із медиків бере оплату до власної кишені, а потім ваша лікарня виставляє нашому району рахунок. І продовжують: а ви наших не приймайте, ви надайте їм нагальну поміч, якщо такої треба, і відправляйте до рідних районних лікарень… Аби надати потужності та авторитету самбірській медицині, Богдан Марчук згадав рудківських колег. Тамтешні хірурги налікували людей лише на 667 тисяч гривень. І натякнув: туди потрапляють пацієнти з болями під вечір, на свята, а потім все одно шукають порятунку у інших закладах.
Для того, аби ЦРЛ дожила до наступного року, за словами Богдана Андрійовича, бракує загалом 16 мільйонів гривень…
Після цих та деяких інших міркувань слово взяла керівник департаменту охорони здоров’я Ірина Микичак. Мушу визнати, вона просто розмазала нашу медицину. Причому, як вона, так згодом і пан Синютка, стріли метали у бік міського голови Юрія Гамара… Винен він чи не винен, не знаємо, але, станом на сьогодні, саме ратуша є розпорядником коштів медицини. Якщо попередніх років тим розпорядником була районна влада і терпіла та шукала грошей, і діставала на горіхи, то тепер цю місію взяло на себе місто, яке при районному правлінні у медицині казало, що ми вам свою субвенцію віддаємо, а ви собі мастіть керівні голови.
Коротко тези виступу пані Микичак. Перестаньте «лікувати» історії хвороб, а починайте лікувати людей. Мала на увазі «липові» історії хвороб… Нагадала про те, що у районі років три тому працював аудит і дав чіткі рекомендації, що робити, аби фінансовий стан медицини не був таким тягарем. За її словами, не виконано майже нічого. Видатків однаково багато і ті державні гроші, які йдуть в медицину, їх не покривають. Ні міськрада, ні адміністрація ЦРЛ тверезо не оцінюють ситуації, а відтак реформи у нас не йдуть… Потім керівник департаменту розбомбила нас за те, що дуже малий відсоток пацієнтів підписав декларації з сімейними лікарями. У нас катастрофічно не виконується програма «Доступні ліки» і, якщо ми не можемо запропонувати людям дешевші ліки, то гроші від нас відберуть і віддадуть іншим районам. Хоча самі ж пацієнти твердять, що «доступні ліки» – це не те, що їм треба для одужання, хоч інші райони з державною програмою дають собі раду. Є загроза, що наш край опиниться без коштів від Національної служби здоров’я України, яка має фінансувати розрекламовану справу типу «гроші за пацієнтом». Якісь там Бісковичі могли підписати угоду зі Службою здоров’я України, а такий «потужний» Самбір «здувся». Згадала про те, що у нас склалася ситуація, коли пацієнти давно забули, що їм лікарня дасть свої медикаменти. За звітами, на одне ліжко на ліки припадає 3-4-5 державних гривень. То просто знущання… Потім заговорила про те, що концепція лікування народу починає мінятися і не конче деяких хворих треба шпиталізовувати, аби потім за них гроші брати. Про нову концепцію чуємо уперше, бо нам завжди здавалося, що пацієнти не люблять лікарень і лягають туди уже тоді, коли більше нікуди лягати. І лікуються рівно стільки, скільки можна терпіти… Ач ні, виявляється, треба робити все, щоб пацієнт якомога менше перебував у стаціонарі. Потім Самбір почали принижувати з приводу того, що багато наших хворих їде до Львова лікуватися, народжувати дітей. І не тому, що там ліпші доктори чи апаратура, а тому, що місцевим медикам наші земляки не довіряють. Про недовіру говорили ще багато разів і, признатися, це трішки дратувало. Бо виходило, що наші медики і торби січки не варті. Як приклад, пані Микичак навела той факт, що обласна клінічна лікарня переповнена «апендицитами» з районів, а це така хвороба, з якою легко можуть упоратися талановиті районні хірурги.
Згодом і наші медики почали себе оправдовувати, однак було відчуття, що дехто даремно пішов до мікрофона…
Треба сказати, що хоч багато критики було на адресу Юрія Гамара, який начебто мало займається медициною, але і він не мовчав. Зокрема, заперечував губернаторові, який звинуватив мера у марнослів’ї. Знаєте, не кожен мер навіть на нашій пам’яті здатний був закинути керівнику області, що той постійно його на усіх нарадах, наче п’ятикласника, несправедливо «провідмінює»… Називав Юрій Петрович факти поганої спадщини, яку отримав, і традиційно критикував якщо не попередників, то районну владу… Віримо, що деякі аргументи Юрія Петровича варті уваги, але переконані і у тому, що час не тільки шукати причини, а й засоби. Знав же пан Гамар, на яку спадщину йде, покидаючи затишний спортзал технікуму.
У підсумку хотіли б акцентувати увагу на двох моментах. Стосунки між районною та міською владами не є найкращими, хоча ці дві влади об’єднані однією територією та спільними проблемами. Банальні «підколки» чи пошук ворогів – то вже не модно. Треба сідати за круглий, овальний, квадратний чи будь-який інший стіл та домовлятися. Більше того, навчитися ховати стиснуті від злості зуби за дипломатичною посмішкою. Бо у справі з лікарями це надто важливо, адже, як підкреслила пані Микичак, у Самборі унікальні не лише проблеми, а й ситуація: засновником однієї лікарні є аж дві влади – міська та районна… Проте, дозволимо собі невеличкий екскурс у минуле: район йшов до того, аби взагалі вийти зі співзасновників колективу медиків. Те, що на території міста, Самбору і належало б. А район тішився б своїми ФАПами та амбулаторіями, а за своїх стаціонарних пацієнтів платив би Самбору. Проте, лікарі дуже просили «білий дім», аби не покидав крісла співзасновника медицини, мабуть, побоюючись, щоб місто їх не «пошматувало». І другий момент, про який не можемо не сказати: у всьому, що ви щойно прочитали, йдеться про гроші для медиків, а не про лікування людей. Пацієнтам у наш час, як би це печально не виглядало на фоні мільйонних витрат на утримання лікарень, легше та дешевше померти, ніж лікуватися.
Скінчилася зустріч загалом обнадійливо. Губернатор Олег Синютка натякнув на державну субвенцію, що йде на Львівщину, і 10 мільйонів можуть вділити на «дірки» нашої медицини. Однак, не знімає відповідальності керівників за подальшу оптимізацію медицини. Ми не сумнівалися, що зарплату все ж віддадуть людям, бо не може бути так, щоб медсестра ходила до праці і нич за це не отримала. Зрештою, невдовзі президентські вибори і збурювати електорат не бажано.
Сторони домовилися, що зустрінуться тижнів через два. І взагалі, губернатор готовий до нас приїжджати рівно стільки разів, скільки треба для вирішення проблем медицини.
Роман ІВАНЧУК.