Як Петро Перуцький на «Два пера» ходив

SambirWZ
98

Як Петро Перуцький на «Два пера» ходив

В Самборі уперше в Україні пластун Юрій Леськів презентував історію скаутського руху

На запрошення типу «презентація книги» ми не конче реагуємо, бо останніми десятиріччями кожен, хто вміє писати, а тим паче, має гроші, може видати будь-що, а ти ходи і слухай «презентацію». Але ця ситуація не з тих… Наш колега Юрій Леськів був причетний до видання «Пласт. Унікальна історія скаутського руху»…

У   Юрія Леськіва багато пластових нагород і титулів, якими пишається, час од часу одягаючи зелену сорочку з усіма відзнаками, як от минулого тижня в Самбірській районній бібліотеці. Але найбільш значущим, мабуть, залишає собі титул головного редактора журналу «Пластовий шлях» та «Альманаху 100-ліття Пласту»… Є на земній кулі люди, бодай одна зустріч з якими залишається пам’ятною. А Юрію поталанило бачитися з істориком-українцем Орестом Субтельним, який описав історію України так, що вона стала настільною книгою для багатьох та підручником для майбутніх поколінь українців. А видання, яке ми прийшли презентувати у бібліотеку, з’явилося з нагоди тридцятиріччя відродження Пласту в Україні… Йому передували дві зустрічі Юрія Леськіва з паном Субтельним – у листопаді 2009 року в Торонто і в серпні 2012 року у Львові… Орест Субтельний – сам пластун і тому створити історію руху – було його мрією. У групі з трьох діячів, які збирали матеріали для цієї книги, був і наш Леськів. Може тому перша презентація в Україні Пластового «підручника» пройшла у Самборі. Учасники дійства пишалися тим, що усі наступні – у столиці та обласних центрах, будуть уже після Самбора. Пан Леськів має бути чи не на кожній… Такі собі Пластові гастролі.

Взагалі, Юрій Омелянович – людина дуже цікава… Він може бути журналістом, заступником міського голови, головою Старосамбірської РДА чи заступником голови Самбірської, але він за будь-яких обставин буде залишатися пластуном… Він не подарував мені нової книги під час презентації, та може й не треба, бо історію Пласту я знаю не від Субтельного чи групи його помічників, а з перших уст – від самого Леськіва. Він так часто сидів мені «пластом» на вухах, що одного разу я навіть попросив його не вживати це слово у моїй присутності. Але Юра все одного розповідав, згадуючи «відому тобі організацію». Фанатіти від того, що робиш, може тільки людина фанатично віддана справі. Пригадую, на початку двотисячних Юрій запросив мене на Левурду – це лісовий закуток наприкінці Стрільбич. Там таборувала сотня пластунів, яких зібрав Юра з іншими однодумцями. Я як журналіст мав оцінити рівень патріотичного виховання і написати статтю. Ситуацію оцінив і жахнувся: вивезти стільки дітей у ліс і нести за них відповідальність – це, знаєте, треба бути фанатом… Пластунський вишкіл інколи буває жорстким та небезпечним, але від правил не відступиш. Коли наш колега Петро Перуцький дізнався про презентацію книги від Леськіва, розповів, що сам колись був пластуном і, сягнувши певного віку, мусив пройти серйозне випробування. Перуцький  Петро Петрович пішов на іспит «Два пера». Треба було цілу ніч провести самотньо у лісі, перед тим вибудувавши собі з природних матеріалів намет. Збудував, але на якомусь осиному гнізді. Оси, які зовсім не розуміються на пластових розвагах, почали кусати непроханого гостя і Петро з гулями на голові втік у табір. Оце якраз те, про що говоримо – відповідальність перед такими відчайдушними Петриками…

Дуже хочу, аби на наступних презентаціях Пластової історії були не лише сільські бібліотекарки, а головним чином – молоді люди, для яких ту історію писали.

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити