Як у школі дощівку зі стелі ловили, вікна міняли, фасад примарафетили і вчителям крісла купили
Мабуть, нема нічого випадкового. Видно, хтось так зробив, що кореспондент мав опинитися у тому місці, у якому найбільш потрібний, щоб розповісти іншим про те, як директор звичайної сільської школи разом з педагогами та дітьми борються за свій храм науки… Отож, я у Погірцях. І перше, що перепитав у директорки Оксани Стасишин: скільки тут учнів? 190! Мати так густо населений навчальний заклад – це розкіш…
Протягом двох років школа активно брала участь у конкурсах мікропроектів, щось вигравали, щось програвали, але за той час поміняли вікна, відновили фасад і зуміли зробити все, щоб зі стелі на долівку не текла дощівка.
Пані Оксана так детально звітувала про це батькам на зборах, що місцями мені здавалося: якщо вона чимось і живе, то школою. Пригадала, як Погірці «пролетіли» з проектом будівництва шатрового даху. Прикра новина прийшла у день останнього дзвоника. Всі тішаться, що школа нарешті «закінчується», а у директорки голова болить. На щастя, у районі зрозуміли проблему, приїхав голова РДА Микола Фрей і пообіцяв: дах зроблять, але не шатром, а єврорубероїдом. І це уже не тазики на верхніх поверхах… Хід робіт пані Оксана пильнувала особисто, розуміючи, що взяла на себе особливу відповідальність, бо ж перед тим провела у школі «фотосесію» з усіма дірами, знимки скерувала усім владоможцям, починаючи від району, області і аж до нардепа Ярослава Дубневича. Своє додали і батьки, збираючи гроші на храм науки. Що мене вразило до глибини душі? Оксана Стасишин прозвітувала про кожну гривню з батьківського фонду, і грошей влади. Навіть вписала пункт купівлі банки фарби під щось там таке нагальне… Коли одного разу побачила, що біля гарних вікон та більш-менш надійного даху геть нікудишній фасад, який невідомо, в якому році латали, вирішила піднапрягти депутата обласної ради Володимира Шведу. Починала просити з одного мішка цементу і дійшла до всіх десять. Заледве знайшла серед земляків майстра, який у своєму напруженому графіку знайшов трохи часу і відновив заклад науки. Уже потім Володимир Шведа зізнається, що якби на своєму окрузі мав багато таких директорок, то не витримав би… Але тішиться, що такі небайдужі, як пані Оксана є.
Знайшлися гроші і на купівлю через усі прозорі схеми трохи парт і столів для вчителів. Ті меблі, які були, пам’ятають ще комуністичну партію. Тішаться у Погірцях, бо зуміли знайти таких продавців, що зекономили трохи грошей і меблів придбали більше, ніж планували раніше. Оксана Стасишин у день батьківських зборів віддала належне у вигляді вдячних слів нардепу Ярославу Дубневичу, депутату облради Володимиру Шведі, районним очільникам Віталію Кімаку і Миколі Фрею та іншим. Ми мусимо цих людей назвати, бо у пані директорки ще більші плани на майбутнє і її надія – на владну команду.
ДО СЛОВА. Згідно з сучасними вимогами, кожен директор школи має прозвітувати про використання кожної гривні з батьківського фонду. Ніби й правильно, але таким постулатом держава у принципі узаконює побори, а не добровільні внески з батьків, на ремонти бюджетних установ.
Роман ПОГОНИЧ.