Якщо підприємці і споживачі їхніх послуг бояться заразитися, то нехай сидять удома, пишуть пости і не вештаються містом. Тоді точно корона «не сяде» їм на голову
Не говорити в «червоній зоні» про ковід не можна. Ми прожили в ній більше тижня і можемо підвести риску. Про те, як все розпочиналося, розповіли попереднього разу. Якщо коротко: столиця вибрала нас серед десятка інших міст і змусила жити за законами суворого карантину. Сесія міської ради, не заперечивши проблему, все ж вирішила життєдіяльність міста не призупиняти. З відомих причин: не витримаємо ще одного удару по бізнесу. Модною стала фраза: «Якщо не від вірусу помремо, то від голоду».
ОДРАЗУ після тієї сесії, якщо вірити дописам у соціальних мережах, на урядову «гарячу лінію» пішли телефонні дзвінки, мовляв, місто з його мером Юрієм Гамаром та депутатами проявили нечуване зухвальство. Місцеві аналітики від політики побачили слід опонентів. Не будемо стверджувати, бо нікого за язик не упіймали, але місто минулого тижня жило чутками про те, що ось-ось приїдуть, або уже приїхали поліцейські зі Львова і будуть штрафувати. Борці за здоров’я людей звинувачують самбірську владу у тому, що вона не піклується про здоров’я громади і крізь пальці дивиться на працюючий бізнес. Ці настрої підігріваються… Але, чому, наприклад, на Самбірщині, де теж кількість заслаблих зростає, менше галасу? Бо там і політики менше, і ніхто не пов’язує місцеві вибори з коронавірусом…
Дозвольте свої міркування: якщо підприємці і споживачі їхніх послуг бояться заразитися, то нехай сидять удома, пишуть пости і не вештаються містом. Тоді точно корона не сяде їм на голову. Але тицяти пальцями в клавіатуру на тих, хто мусить ходити на роботу, бо жити треба, не пасує. Ви собі просто не уявляєте, скільки нарікань ми вислухали навесні, коли все було закрите. Підприємці понесли реальні збитки, з яких і досі не вилізли, бо й купівельна спроможність споживачів упала… Були чутки про те, що якщо поліція буде розганяти чи складати протоколи на порушників карантину, то підприємці влаштовуватимуть пікети правоохоронцям. Навіщо? І чим вони винні? Мають команду і виконують. Просто треба перебути, перечекати і попросити Бога, щоб нас якнайхутчіш вивели з «червоної зони».
Минулого тижня Самбірська ЦРЛ визнана такою, що прийматиме хворих на коронавірус, чи підозрюваних. Нарешті!!! Ми не полінуватися поставити аж три «знаки оклику», бо з самого початку видавалося абсурдом те, що таке велике місто не приймає хворих. Нам визначили маленькі Рудки. Може ніхто не сподівався, що справа зайде так далеко?.. Тепер хоч земляки не шукатимуть протекцій та ліжок в інших містах. Самбір розрахований на півсотні пацієнтів… Початок тижня у плані статистики втіхи не приніс. Самбір мав більше 202 потерпілих, а за добу – 1. Самбірський район вийшов на позначку 158 і за добу додалося 6 випадків. Старосамбірщина – 74 і 1 особа за добу. В Рудківській лікарні лежала 61 людина. Це не цифри для переляку, а для профілактики. Шануйтеся! Ніхто коронавірус не заперечує!
Припинив рух транспорт. Транспорт, здається, найлегше зупинити: команда і гальма спрацювали. Кажуть, маршрутки довозять пасажирів до мікрорайону МРЕВ, там самбірян висаджують. А наступна зупинка – в Стрілковичах. Чи так воно, ми не з’ясовували, але в суботу в обідню пору були на вокзалі. Зачиненими і порожніми сиротливо стояли два автобуси, а людей взагалі не видно. За таких обставин і привокзальний бізнес вкляк.
Факт, який не вкладається у рамки здорового глузду. І повідав нам його керівник Центру первинної медичної допомоги Самбора Олександр Сілецький. Одного разу місто відправило 120 тестів у Львів. З нетерпінням і медики, і пацієнти очікували результатів. Самі розумієте, наскільки нервовими є дні невідомості… І що ви думаєте? Прийшла відповідь, що 100 пробірок чи то розбилися, то розлилися, одне слово, поцілуйтеся в ніс – результатів нема. Ми собі думаємо, що навряд би сотня пробірок воднораз «пішла спати», може просто не хотіли чи не встигали робити аналізи?
У неділю вранці ми набралися нахабства зателефонувати до керівниці міської освіти Любові Войтко. А чом би й ні, працюємо в екстремальних умовах, а батьки хвилюються, чи підуть діти до школи? Станом на той день, команди від міської комісії з надзвичайних ситуацій не надходило, а без її рішення освітянські заклади двері не відчинять. Все залежить від того, як довго місто перебуватиме у «червоній зоні». Заразом ми перепитали, як заклади будуть забезпечені масками, термометрами, дезінфікуючими засобами? На початок навчального року усе це купуватимуть централізовано – міська влада виділила 100 тисяч гривень, але на скільки часу вистачить цієї суми на два десятки установ, Любов Войтко сказати не могла. Як і не змогла спрогнозувати, що буде далі. Зрештою, нині ніхто і нічого прогнозувати не може…
Христина БАХУРСЬКА.