Якщо хор співає врізнобій, то винні хористи, чи диригент?
Скандальчик намічається: на початку другого тижня Великого Посту дві перші особи Самбора так і не з’ясували, хто з них згрішив і сказав депутатам направду
Весну влада Самбора розпочала з політичних та господарських загострень, хоча зібралися на сесію з вічним наміром поліпшити життя народу. У порядок денний внесли немало питань і вже тоді, коли мер Юрій Гамар довго вичитував їх, було зрозуміло, що однією “ходкою” сесія не закінчиться. Один з депутатів, зважаючи на мляву швидкість розгляду питань, засумнівався: чи вистачить часу до Благовіщення? Місцевого обивателя, який пильнує за політичними процесами, цікавило, чи є у переліку тема обрання секретаря міської ради. Ні, нема… Кандидатура Володимира Мурайка, вміщена у проект рішення, висить на сайті міської ради, чекає “дозрівання”, яке триватиме 20 днів.
Влада – це не зовсім влада, це – менеджери
Ми, як правило, не пишемо про те, як відбувається формування порядку денного, вважаючи, що нема чогось такого, що тягне на сенсацію… Але того разу було. Роман Пицик, зіславшись на те, що до нього звернулася медична громада міста, просив зняти з розгляду усі проблеми медицини. Юрій Гамар, як і депутати, з цим не погодилися, бо надто багато часу витратили на дискусії з приводу оптимізації і треба хоч якось “розрулювати” проблему, бо далі тягнути нікуди. Щоправда, Юрій Петрович засумнівався у значущості Романа Пицика, начебто до нього звертаються, більше того, зазначив, що часи комунізму, коли все робили начебто “волею трудящих”, минули… Роман Євгенович у боргу не залишився і нагадав мерові про його комсомольське минуле. А от Володимир Кульчицький, він же Голова комітету громадських представників територіальної громади, просив зняти 5 питань, які стосувалися оренди чи продажу майна, бо ці пункти не пройшли громадських слухань, як ми збагнули, у його правлячому Комітеті, чи взагалі з громадою, яка є носієм влади у місті. Обранці, вважаючи себе значущим і обраним “шматочком” влади, наділеної правом розпоряджатися майном, ідею Володимира Богдановича відхилили. Пан Кульчицький уже потім розповів нам, що депутати разом з мером – то тільки найняті менеджери, а слухатися треба громаду. Його Комітет звертався напередодні в ратушу з проханням не розглядати ці теми, бо не відбулося слухань. Тепер будуть готувати нове звернення. Мабуть, пан Кульчицький образився на таку неповагу до його Комітету, бо всі наступні голосування утримувався, а наприкінці першого сесійного дня взагалі покинув залу.
Хто переміг: школа з садочком чи реабілітаційний центр?
Зважаючи на те, що у проході зали стояли священики, мер спочатку запропонував їм три вільні стільці, але отців було більше, ніж три, і тому ніхто не присів. Тому церковне питання вирішили обговорювати у числі перших, хоча окремі пошепки казали, що у часі другого тижня Великодного Посту треба відмінити конфесійні теми. Нагадаємо, монахи та православні священики УПЦ-КП хочуть, аби знамениті будівлі на вулиці Чайковського віддали для реабілітаційного центру вояків АТО, афганців, чорнобильців та інших, а греко-католицька церква хоче, щоб приміщення, які належать освітянам, передати єпархії для створення там християнської школи і садочка. Сторони за посередництва влади толерантно вислухали одна одну, а коли дійшла справа до голосування, то перемогли греко-католики з їхніми благородними освітянськими ідеями. І хоч міський голова оголосив, що ігнорує голосуванням з цього приводу, волею депутатів будівлі перейшли під опіку греко-католицької церкви. Парафія взяла на себе велику відповідальність, бо задум треба довершити. Слід нагадати, що кілька років тому та ж церква уже брала в оренду територію на цій же вулиці власне під таку ж ідею, але усе завмерло на рівні задуму… Знатоки кажуть, що через світову фінансову кризу 2008-го… Ми б не хотіли, щоб все закінчилося, наприклад, побудовою чергової церкви у цій місцині, на яку люди поміж собою збиратимуть гроші, а завершилося створенням сучасних християнських освітніх закладів. Зичимо тільки успіху, але якщо християнський садочок ще якось можна оправдати, то, скажімо, школа, коли в інших катастрофічно не вистачає дітей, навряд чи приживеться. Місто не здатне заповнити ті парти, які уже вільні, довершити і так звану п’яту школу на вулиці Чорновола…
Але в сесійному обговоренні стався такий собі конфуз… Щойно отці Любомир Григель та Олександр Швець, які мали різні види на одні і ті ж споруди, скінчили свої аргументи, як до мікрофону попросилася якась пані, вважаючи, що саме у цьому місці їй і треба говорити про християнську любов. Насправді ж, то була захисниця тварин у Самборі, яка дуже переймається тим, що трують собак, що місто мусить мати прихисток для бродячих чотирилапих. Жінка говорила довше, ніж два отці разом узяті, і її інформацію обранці чемно вислухали. Ну, насправді, вони поринули ледь не у вир міжконфесійних стосунків початку дев’яностих років, а тут на тобі – сучасні пси на вулицях…
Мер уже може бути і стоматологом, і гінекологом
Міський голова любить, коли на сесію приходить народ. Голос народу – поважна річ, його треба слухати. Цього разу не так дружно, як було обіцяно, але зійшлися представники медицини, над якими нависла оптимізація. Майже всю дообідню пору медики слухали депутатів, а депутати – медиків. Ми рятуємо читача від цих емоцій, скажемо лише про підсумок. Усе, що раніше називалося дитячою лікарнею, тепер стало відділенням ЦРЛ. Так само й інфекційна лікарня стала відділенням. На наш немедичний розум, головне, щоб від цього не потерпіли пацієнти. Потерплять, щоправда, медики, бо когось у зв’язку з реорганізацією доведеться позбутися. Якщо ми правильно збагнули зі слів голови профкому лікарні Оксани Настьошин, вивільниться більше 20 ставок. Ця сума, звісно ж, не рятує медицину від усіх її фінансових проблем – однаково бракуватиме мільйонів на зарплату, але це хоч щось… Принаймні, з цим “шось” мерові легше буде їхати у Департамент охорони здоров’я у Львів і просити свіжих “інвестицій” для медицини. Дитяча лікарня, представник якої був і виступав, більше переймалася тим, щоб з проекту рішення зникло формулювання “ліквідувати” лікарню, тому коли зайшла мова про “реорганізацію”, усі заспокоїлися… А от проблему стоматології та залізничної лікарні депутати після тривалих дискусій залишили у спокої на певний час. Доки той “певний час” буде тягнутися, ніхто не каже.
Це мені нагадує ситуацію, коли пацієнтові лікар каже, що треба відтяти хворий апендикс, а пацієнт сподівається, що біда розсмокчеться… Коротко: державні стоматологи, які працюють на державній території у принципі як приватники, а багато хто уже має свої приватні практики, не згідні з тим, щоб перший поверх їхньої будівлі віддати бюджетним лікарям для обслуговування найбільш вразливих верст населення. Медики залізничної хочуть стати діагностичним центром…
Юрій Гамар, підсумовуючи сумну медичну тему, спромігся пожартувати, мовляв, став таким мудрим фахівцем у царині лікування, що знає уже багато термінів і може відкрити свою приватну стоматологію або пологовий будинок.
Чи Курлятович бреше, чи Гамар?
«Наситившись” медиками, обранці поринули у дратівливу тему доріг. Дороги – вічна проблема, але цього разу говорили не про те, що не встояло за зиму, а про майбутнє. Якщо ми правильно збагнули, Ярослав Кузьмяк “підписався” під проблему ремонту трьох вулиць – Середньої, Заміської та Івасюка. Завдяки обласному проекту, на ці дороги має надійти більше 3 мільйонів гривень. Однак, у колег виникли певні сумніви, хто і як ділив кошти, чому кулуарно, підкилимно, непрозоро і в чиїх інтересах? Іван Денькович, наприклад, каже, що до окремих садочків поблизу вулиці Шевченка годі батькам і дітям дійти – якщо в місті бракує розуму та грошей відремонтувати ці клаптики, то гріш усім ціна. Ще хтось називав ще якісь шляхи, але пан Кузьмяк авторитетно і, як завжди, емоційно доводив, що ніхто і нікому не забороняв вигравати проекти і тягнути до міста дорожні мільйони. Крім того, саме на ці вулиці була виготовлена проектно-кошторисна документація, як ми збагнули, коштом пана Кузьмяка. З його слів, перелік доріг він погоджував з самим мером, щоправда, сам мер таку інформацію не дуже підтверджував та не надто спростовував. Більше того, Юрій Петрович заявив, що ніхто не уповноважував Ярослава Кузьмяка писати дорожні проекти чи вигравати конкурси. Мовляв, від того у нього є профільний заступник… Стосунки між добрими колись друзями завершилися на феєричній хвилі. Кузьмяк: “Я і так для вас (мера) багато зробив”. Гамар: “Совість треба мати”…
Далі у дорожний бій пішла Любов Мосійчук. День перед тим на бюджетній комісії вона уже була надміру емоційна, тому на сесії, хоч і говорила голосно, але ствердила, що це не той стан, у якому була вчора… Звинуватила чоловіків, що ненавидять жінок (це було акурат перед 8 березня), а потім зажадала, щоб хтось з тих депутатів-чоловіків, які її вчора образили, попросив вибачень. Мер, мабуть, ще на хвилі “совість треба мати” чомусь вирішив, що коли хтось і міг образити Любу Миколаївну, то тільки Ярослав Кузьмяк. На прохання мера до нього, мовляв, вибачайтеся, той відразу і без комплексів відреагував: “Прошу вибачення”. Люба Миколаївна спантеличено дала зрозуміти міському голові, що той звернувся не за адресою… Той, хто мав перепрошувати, не зголосився. І як фінал Люба Миколаївна сказала, що її день перед тим назвали “артисткою” чи популісткою, а сьогодні в залі вона бачить багато “циркачів”…
Але то ще не був фінал дорожньої теми. Фінал прийшов тоді, коли обранці стали з’ясовувати, хто від імені міської влади поставив печатку під виграшним проектом про 3 мільйони. І сталося найцікавіше: мер запевнив, що ні печатки, ні підпису на папір “не клав”, це, мовляв, його перша заступниця Ірина Курлятович. Ірина Курлятович, яку негайно попросили до трибуни, не менш упевнено запевнила, що такі речі підписує та “печаткує” лише міський голова. І тут закралася підозра: хтось із двох посадовців, послуговуючись сленгом Ярослава Кузьмяка, бреше. Депутати відразу заговорили про те, що треба створювати слідчу комісію… З нашої точки зору, заступниця, нехай навіть перша, не потрафила б так голосно говорити, що під проектом не стоїть її підпис, якби він справді там був… Гадаю, конфлікт чимось має закінчитися: або пані Ірина піде у відставку – надто привселюдно пішла супроти шефа, або міський голова втратить і без того слабеньке реноме… Трохи фантастики: якщо раптом станеться так, що пані Ірина піде, або її попросять піти, а після того піде і заступник з комунальних питань Микола Лозинський, який, за його словами, вже тричі писав заяву про добровільну відставку, то міський “король” залишиться голим… То вже буде повний крах влади, бо самотужки мер не прикриє усі “сороміцькі місця” у місті.
32 рази Роман Пицик з Олегом Полюгою виголосили 36 депутатських прізвищ
Депутати прийняли потрібне для ремонту згаданих вище вулиць рішення. Зрештою, як і всі інші пункти, що стосуються співфінансування проектів. Голосували за кожен з 32 пунктів проекту поіменно. Уявіть собі, лічильники сесії Роман Пицик та Олег Полюга 32 рази виголошували прізвища 36 депутатів і мера, а у відповідь чули, як правило, “за”. Наші журналістські вуха не витримали такого ґвалтування і розкланялися з депутатами до вівторка, який щойно минув. Детальніше про вівторкові новини – уже у наступному номері.
А йдучи з ратуші, подумав про те, що за півтора року своєї каденції міський голова так і не навчився керувати сесією, грамотно і без зайвих нагнітань проводити питання, які потрібні громаді… Були такі місця, коли Юрій Петрович мирно і самотньо сидів у президії, хоча думками міг бути десь далеко, а депутати голосно та емоційно сварилися… Якийсь пан, який прийшов на сесію у ролі представника громади, почав знімати “балаган” на мобільний телефон і уголос коментувати, мовляв, які погані та непрацездатні у нас депутати. Це, до слова, не нове. У місті методично полощать мізки електоратові, що при доброму мерові – погані депутати. Не думаю, що це так… Якщо хор співає врізнобій, то може диригент кепський?
Роман ІВАНЧУК.