Як Ігор Білозір зумів повернути молодість
У травні, коли почув, що відділ культури Самбірської РДА влаштовує концерт пам’яті Ігоря Білозіра, а це пісні моєї молодості, то вирішив: будь-що, але піду. Не пішов. Причина поважна завадила: на сході гинуть наші хлопці, на Площі Пам’яті найпопулярніша – “Пливе кача”, а ми в Народному домі будемо Білозіра слухати… Концерт призначили на минулий тиждень, бо артисти ретельно готувалися, а мені ледь не завадила тій зустрічі з піснями класика, зустріч з місцевими політиками – вибори на носі. На щастя, встиг…
Мушу признатися, за багато літ я так і не навчився описувати концерти на кшталт “чудово співав”, “гарно виконав”. Бо концерти треба бачити і слухати. Я лише перерахую всіх виконавців, щоб ви збагнули, який то рівень, і назву виконані твори – щоб згадати кінець вісімдесятих-початок дев’яностих. І всі – хіти. Народний естрадно-джазовий оркестр “Тірас” районного Народного дому (керівник Генріх Мельнарович) – пісні “Ласкаво просимо”, “Пшеничне перевесло”, “Чарка вина”. Народний гурт “Кредо” районного Народного дому (керівник Орест Городиський) – “Зелене жито”, “Світлиця”, “Джерело”, “Батьківське жито”. Народний ансамбль “Лада” районного Народного дому (керівник Галина Бачинська) – “Яра вода”, “Коханий”. Народний вокально-інструментальний ансамбль “Сузіря” Народного дому села Ралівка (керівник Роман Терлецький) – “Встань з колін, народе мій”, “Перший сніг”, “Квіти у росі”. Народний музичний гурт “Вечірній Самбір”, (керівник Віталій Іващак) – “Музика пливе”, “Ніби вчора, рідна мамо”, “Не сип, мила, скла”, “Мелодія (Василь Гамар), “Твоя зоря”, “Многая літа”… Мені здається, що ці твори так само, як їхній автор, як виконавці, уже давно стали Народними.
Тепер про себе. Я вступив на факультет журналістики Львівського університету акурат у той рік, коли комуністична система убила Володимира Івасюка. Не піти на його могилу було якось неправильно. Але нас попередили старшокурсники: треба бути обережним, бо всіх, хто йде до місця вічного спочинку Українця і Композитора, знимкують. Тому ми нічого іншого не придумали, як піти на могилу пізно ввечері, щоб спалахи фотоапаратів нас не взяли. І навіть у той час біля могили було дуже багато люду. Так ось, власне ту нішу, яку займав Івасюк, відразу ж зайняв Ігор Білозір. Його пісні продовжили ту революцію в українській пісенній творчості, яку започаткував Івасюк. Люди трішки старші пам’ятають той перший знаменитий зимовий концерт “Ватри” та Оксани Білозір. То були живі класики, то була легенда творчості. Коли в телевізорах у студентському гуртожитку на Майорівці співала “Ватра”, то підкручували звук. Було враження, що співають усі відчинені вікна гуртожитку. Ні, навіть не вікна, співало серце Ігоря Білозіра. Без нього не обходилося жодне скромне студентське застілля, жодна дискотека. То ж, можете уявити мій стан душі, коли був минулого тижня на концерті Ігоря Білозіра. Його давно нема поміж нами, але я йшов на його концерт. Богу дякувати, нинішні виконавці його пісень у Народному домі нічим не уступали знаменитій “Ватрі”. Спасибі за повернення у молодість. І нехай шкодують ті, хто не прийшов…
Нехай не дивується молоде покоління читачів, що з таким пієтетом пишу про Ігоря Білозіра. Ви будете колись з такою ж ностальгією писати про свого Кузьму Скрябіна.
Роман ІВАНЧУК.