Як інфляція похоронні гроші «з’їла»
Яких тільки проблем у людей не виникає, інколи диву даєшся, але таке життя… Цікаву історію розповіли нам в одному зі сіл нашого регіону… Живе там баба Ганя, має стареньку хатинку по сусідству з трохи молодшою Марією. Дружили собі усе життя, не було дня, щоб одна до одної в гості не пішла, пригощалися, допомагали. Ну, все, як у добрих людей має бути. Але останнім часом ситуація кардинально змінилася і дві колєжанки стали запеклими ворогами, навіть «Слава Ісусу Христу» уже не промовляють… А вся біда в… інфляції.
Баба Ганя так за життя заміж і не вийшла. Ніби й гарна за молодості була, але перебірлива, начебто сваталися парубки, але той був підсліпкуватий, той – з кривими ногами, той з великим животом, а той горілку любив. Час на місці не стоїть, усіх їх інші дівки порозбирали, а Ганя залишилася сама, ходила до колгоспу буряки сапати, мала худобу і тим тішилася. Здавалося їй, що навіть якби і мала когось біля себе, то не витерпіла б, бо так вже прикипіла до самотності, що не відняти. З усіх родичів зосталася лише племінниця, яка живе десь в Білорусії і до рідної цьотки діла нема – навіть на похорон своєї матері не приїхала.
Але одного разу баба Ганя заслабла – чи то тиск дістала, чи серце вхопило, чи одне і друге, але в село приїхала «швидка поміч» з району і бабу шпиталізували. За якийсь час оклигала, повернулася додому на таксі і першим ділом побігла до Марії зі своїм страхом: вона ж бо назбирала собі гроші на останню земну дорогу, а ніхто не знає, де ті тисячі заховані. А якби вмерла, що тоді? І уклали сусідки угоду поміж собою. «Я, – каже баба Ганя, – маю 5 тисяч гривень. Як помру, одяг витягнеш зі шафи, але перед тим трохи провітриш. Священникові на похороні багато не давай, і так поховає, поминки не скликай, кому я потрібна. Труну бери не дорогу – й так зігниє. Своєму Петрові купиш пляшку самогонки, а тим, що будуть яму копати – дві, бо то тяжка праця. Мине рік, поставиш найдешевший пам’ятник, такий, знаєш, аби на мені бадилля не росло… Візьмеш собі мою хату під стайню, чи стодолу, землею користуйся, скільки можеш і хочеш». На тім і порішили. Ввечері баба Ганя принесла Марії старий молитовник, у якому поміж сторінки були акуратно поскладані грубі гривні. Молитовник пояснила тим, що коли на хату Марії нападуть злодії, щоб обграбувати, то конче не додумаються, що сховок у Божій книзі. Молитовники точно ніхто ніколи не крав… Після того минуло років п’ять, а бабу Ганю ніхто на то світ не кличе. Видно, добре її підлікували в шпиталі. Але тут одного разу спохопилася пані Марія і до сусідки: що толку з ваших п’яти тисяч, що я за них по вашій смерті куплю. З’їла, каже, інфляція ваші похоронні гроші, бабо. Ганя не конче розуміється на тій клятій інфляції, але точно знає, що гривні поскладані поміж сторінками молитовника. І хто б то наважився їх «з’їсти». Слово за слово, і сусідки посварилися так, що наступного дня все село знало. Тепер у баби Ганни свіжий клопіт: готова додати ще трохи грошей до молитовника, але ніхто в селі уже не годиться мати з нею похоронні справи, бо інфляція таки не зупинилася.
Роман ПОГОНИЧ.