«Я таким додому не поїду»
«Дочитайте цю страшну реальну історію до кінця. Бо завтра нема свята (текст писаний напередодні Дня Незалежності). І сьогодні не було. Сьогодні був траур і завтра буде. І взагалі, в цій країні не життя, а суцільний траур. Одні гинуть на війні, інші поневіряються по заробітках, як раби.
Вчора в Польщі двадцятирічному юнакові ампутували пальці правої руки, яка потрапила під прес. Надали елементарну медичну допомогу і відправили хлопчину назад в «стодолу» жити, де йому друзі самі колять уколи і допомагають. Господарю пофіг, раби – не люди, хлопчина став інвалідом, сказав, що додому таким не повернеться. Вперше хочеться написати прокльони декому, але не буду, бо ніколи такого не робила…» Про це розповіла Олена Сенейко-Парійчук. І ці емоції як матері двох синів можна оправдати. Бо завтра чи після завтра якась матір дізнається, що ця біда сталася з її сином…
Молодий чоловік здобув середню спеціальну освіту, планував йти до університету, і хотів собі підзаробити, аби не сидіти на шиї у батьків. Збирав разом з усіма польські яблука. А потім господар попросив наших поприбирати в саду, згодом привіз дрова і начебто якусь дробилку деревини. Наш земляк на дробилці і втратив пальці… Певна річ, таке могло статися і тут, але біда наздогнала там, де ти незахищений заробітчанин.
Покоління заробітчан
-Де донька влаштувалася? – питаю у знайомої, яка щойно вивчила своє чадо на вчительку англійської мови.
-Та влаштувалася… У Польщі.
-Перекладачем?
-На гуртівні шматекси сортує.
…Та й чого дивуватися, фельдшер зі Старосамбірщини покинув ФАП, бо в Польщі на будові має за місяць те, що в селі – за рік.
Роман ПОГОНИЧ.