Іван ТИМЦІВ: «Як тільки Європа виздоровіє, заробітчани знову захочуть виїхати, бо наші зарплати їм не пасують»
За останній час стільки всього назбиралося, що ми не могли не завітати у гості до керівника Самбірського Центру зайнятості і на добровільних засадах – нашого радника з економічних питань Івана Тимціва. Заздалегідь зрозуміло, що медична проблема абсолютно адекватно відіб’ється на соціально-економічних проблемах людей. І до цього варто готуватися уже нині…
І ХОЧ зустріч була домовлена, шеф «біржі праці» нас очікував, але пані на «прохідній» умить зреагувала на появу незнайомця, мовляв, почекайте, бо треба узгодити з Іваном Михайловичем вашу присутність – кількість гостей звели до мінімуму, бо працюють з клієнтами дистанційно, усі дверні ручки обмотані чимось м’якеньким і продезинфіковані чимось мокрим… Заходи безпеки на найвищому рівні і, підпорядковуючись їм, наш репортер спочатку помив руки з милом та теплою водою – чого тільки не зробиш заради здоров’я колективу Центру зайнятості…
А розпочали спілкування з поведінки долара, від якого у нас залежить все на світі. Він росте і з попередньої «мирної» позначки – 24 гривні за один, на час нашої розмови уже брав висоту майже у 29 гривень. Іван Тимців пояснив, що валюта боляче реагує на усі такі пандемії та потрясіння і росте у ціні. До речі, не тільки в Україні, а й в Європі загалом. Долар любить спокій, у тому числі в наших головах, любить, аби стабільно працювала економіка і не терпить ніякої паніки. А як буде рости економіка, риторично запитує наш співрозмовник, якщо більшість підприємств, у тому числі і самбірських, пішла на два тижні (наразі) на канікули і здебільшого без збереження зарплат працівників, та було б добре, якби в оплачувані відпустки, бо так мало б бути. Але, якщо працюєте нелегально, то такого навряд чи буде – от вам і переваги офіційного працевлаштування, зазначив Іван Тимців. Це було продовженням нашої теми: не всі люди мали запаси грошей і, якщо оголошуються вимушені прогули, то нехай би адміністрації підприємств давали хоч якийсь мізер для проживання своїх працівників, бо за законодавством, мало б бути дві треті посадового окладу. Думка правильна, погоджується пан Тимців, але усе залежить від того, чи підприємство має вільні кошти і які стосунки між адміністраціями та простими людьми. Піддавшись тим же настроям, почали розмірковувати над стосунками орендарів та орендодавців. Як нам видається, на час, коли майже все зупинилося і люди, які винаймають торгові чи виробничі площі, реально терплять збитки, орендодавці також мають бути солідарними і не брати орендну плату, або брати якийсь мінімум. Мовляв, якщо терпимо, то терпимо усі. Винаймачі квадратних метрів не з власної волі сидять по хатах… Іван Михайлович чисто по-людськи погодився з таким міркуванням, але знову ж таки зазначив, що все залежить від стосунків між одними та другими і спрогнозував непорозуміння поміж ними до кінця надзвичайного стану. А кінець, до речі, передбачив чітко: вірус пропаде не стільки через старання медиків, а й від настання весняного тепла – і до екстрасенсів не треба ходити.
Нас дуже цікавила інша ситуація, так би мовити, глобального характеру: додому повернулося тисячі українців, які за кордоном заробляли собі і родичам в Україні на життя. Є прогноз, що вони не захочуть (від гріха подалі) знову їхати в Європу, а будуть вимагати роботи в Україні. Ми навіть спробували пожартувати в час «чуми»: нарешті збулася мрія Володимира Зеленського повернути усіх заробітчан в Україну… Іван Тимців не був у цьому місці надто оптимістичним. Навали на «біржу праці» не прогнозує, бо заробітчани, які повернулися, так чи інакше, мають трохи запасів у фінансових «панчохах», на українські скромні зарплати уже не годяться та й стати на облік в Центрі зайнятості людині, яка роками офіційно в Україні не працювала, не так легко. Але чи прийме їх Європа так швидко, як ми думаємо? Я прогнозую не таке швидке відкриття кордонів для всіх, думаю кожна країна буде вирішувати, як це робити поступово. Але без нашої робочої сили деякі економіки держав-сусідів просто впадуть, констатував пан Тимців.
Нас здивувала новина від нього: навіть ту незначну кількість вакансій, яка є в Самборі, роботодавці просять зняти на час епідемії. Однак, продовжив співрозмовник, закликаю усіх роботодавців не проводити звільнення працівників, адже є відповідальність за таке – штраф 51 тис грн. за кожного звільненого без належних підстав. Усі звернення про звільнення ми проаналізуємо і повідомимо відповідні служби.
І наостанок у плані «якщо терпимо, то усі». Незвично, але чи не пасувало б державі у зв’язку з такою ситуацією оголосити податкові канікули чи бодай зменшити податкове навантаження? Відповідь нашого експерта звелася до такого: якщо оголосять податкові канікули для всіх, то вийде ще один колапс: не буде чим платити бюджетникам, тим же медикам, які нині на мізерній платні, а праця у них не проста, тим же пенсіонерам, яким також треба вижити. Все взаємно пов’язане…
Нам здалося, що чітко вираженого оптимізму у нашій розмові не знайшлося. Хоча який може оптимізм у такий невизначений час?
Роман ІВАНЧУК.