Ігор ГАРАСЬ: «Важливо, щоб важко зароблені за кордоном гроші люди вкладали тут у власний бізнес, з якого потім жили б»

SambirWZ
40

Ігор ГАРАСЬ: «Важливо, щоб важко зароблені за кордоном гроші люди вкладали тут у власний бізнес, з якого потім жили б»

Провадити бізнес у наш час доволі непросто, особливо у районах, які традиційно і приречено називають депресивними. Ми вирішили започаткувати серію матеріалів про те, як живеться нині підприємцям, наприклад, на Старосамбірщині. І не заради їхньої реклами, а для того, аби показати, що, коли захотіти, то можна і тут ставати успішним. Першим на редакційну філіжанку кави запросили керівника ТзОВ «Чумак» Ігоря ГАРАСЯ. Цю, з дозволу мовити, торгово-виробничу структуру знаємо давно – близько двадцяти років. І у той час, коли багато хто встиг вклякнути, «чумаки» тримаються. Ми домовилися з паном Ігорем, що відповідатиме на усі запитання, навіть такі, які йому можуть не сподобатися.

-Для знайомства: що таке нині ТзОВ «Чумак»?

-Я б не сказав, що ми велика фірма, ми радше звичайне і невелике підприємство, порівнюючи з тими структурами, які є нині в Україні. А станом на сьогодні, «Чумак» – це меблева фабрика в Нижанковичах, яка виготовляє меблі на замовлення для багатьох областей України, мережа продуктових магазинів, яких маємо нині півсотні. Це – в межах 120 працівників, влаштованих на підприємстві «Чумак», та більше сотні, які зараховані як  фізичні особи-підприємці. В рік сплачуємо більше 2 мільйонів гривень різних податків.

-Нинішні роботодавці бідкаються, що їм бракує робочої сили. Бракує не тому, що її нема в принципі, а тому, що власники не можуть давати достойну зарплату. А у вас з цим як?

-Я не вірю, що в Україні є роботодавці, які б не хотіли платити достойну зарплату своїм працівникам і тішитися з того, що працівники виїжджають на заробітки за кордон. Інше питання, чи є можливість? А можливість залежить від наших знань, вмінь управляти процесом і від економічної ситуації в Україні.

-Я чомусь переконаний, що Ігор Гарась – людина не з бідних і представляє когорту, яку люб’язно та авансом називаю «олігархами». Питання в принципі: чи не вважаєте ви несправедливим те, що у багатих підприємців працюють не зовсім заможні працівники. Мав би бути певний паритет.

-Сьогодні людина, яка має 4 бусики і перекидує товар туди-сюди, значно багатша, ніж я. Тому питання заможності доволі відносне… Я не бідний, найперше тим, що маю прекрасний працелюбний колектив добрих фахівців, маю надійних друзів, чудову сім’ю. А по суті вашого запитання, згідний, що має бути певний паритет, але навіть не знаючи вашого питання,  сказав раніше: кожен підприємець хотів би платити високу зарплату і мати авторитет в суспільстві, але не так все просто.

-Знаю, що довелося закрити до десятка крамниць «Чумака», які ви відкривали. Не витримуєте конкуренції?

-Всім здається, що вести бізнес – це просто. Насправді, він вимагає багато знань, зусиль, вмінь, навичок, досвіду і всього іншого… Але нас цьому не вчили… Навіть я, маючи певний досвід праці у підприємництві, все одно постійно вчуся. І якщо ми закриваємо крамниці, значить не вміємо правильно працювати… Бо скаржитися нема на кого. Можемо говорити, що десь за кордоном платять більшу зарплату, що в Україні погана економічна ситуація, але в той же час в Україні є успішні підприємства. Значить, і у нас можна вести бізнес… Але треба це робити правильно, для цього треба вчитися і працювати над собою… І якщо ми закрили лише 10 магазинів, то не все так погано…

Це, так би мовити, чисто теорія. А зараз практика – магазини закриваються і з тієї простої причини, що падає купівельна спроможність і купувати у принципі нема кому, бо люди виїжджають за кордон. Але поруч з тим, намагаємося зробити все для того, щоб люди, які не хочуть їхати туди, могли жити і працювати на рідній землі.

-Нині підприємства, щоб вижити, відкривають на своїй базі по кілька «фізичних осіб». Грубо кажучи, рятуються від драконівського оподаткування. Ви вважаєте, що це правильно?

-Це неправильно. Правильно було б, якби усі підприємства в Україні були в однакових умовах. Але якщо країна створила різні умови, то підприємства мають право їх використовувати. Тим паче, це не є порушенням закону.

-Ви працюєте на певних територіях, надаючи послуги, сплачуючи податки. Чи не вважаєте ви і якщо вважаєте, то у яких розмірах, власними доходами треба ділитися з громадами. Наприклад, участь у соціальних проєктах, подарунки школам, ремонти доріг і так далі?

-Завдання підприємств – створювати робочі місця і сплачувати податки, а місцеві органи самоврядування мають бути зацікавлені у тому, аби таких підприємців було якомога більше. І це дасть розвиток тому чи іншому регіону. Коли я був у повіті Ясло, війт просив нас перенести свій бізнес у їхню Польщу, бо вони думають про розвиток свого краю, чого ми не відчуваємо тут, у рідній Україні… Попри це ми систематично виділяємо кошти на різні соціальні проєкти населених пунктів, де маємо свої магазини. З останнього – перерахували 10 тисяч гривень на співфінансування освітлення вулиць в селі Пацьковичі.

-Стається так, що люди, досягнувши статків та суспільного становища, починають йти в політику, себто у депутати. Політика шкодить бізнесу, чи допомагає? Пригадую, ви свого часу були депутатом районної ради… Нині ваш колега по праці, громадський діяч Василь Деркач начебто потрапив у товариство людей, які претендують на посаду голови Старосамбірської РДА. Це ваша намова, чи його бажання?

-Однозначно переконаний, що політика шкодить бізнесу. Це зовсім різні принципи співіснування, бо якщо ти в бізнесі будеш обманювати, ти не станеш бізнесменом, а якщо в політиці говоритимеш правду, то не станеш політиком. І тут треба вибирати, що тобі ближче до душі. Мені ближче перше. Щоб поєднувати перше і друге, треба бути геніальним, тому так мало успішних політиків-бізнесменів. Неодноразово і Василю Деркачу говорив про те, що політика відволікає його від насущних питань підприємства, від його власного життя і навіть від сім’ї. Але кожен вправі вибирати свій шлях.

-Якими мають бути стосунки між сучасними підприємцями та місцевою владою. Ви хочете, щоб вона не заважали вам, чи чекаєте від них підтримки?

-На мою думку, правильно було б, якби місцеві органи управління синхронізували усю підприємницьку діяльність у тому чи іншому регіоні. Їхнє завдання проводити збори, семінари, обговорювати стратегії розвитку місцевих громад, організовувати поїздки людям, які б хотіли займатися бізнесом, в країни ЄС для вивчення їхнього досвіду. Запрошувати з-за кордону фахівців, які б допомагали організовувати місцевий бізнес. В результаті, будь-який розвиток підприємництва на території приводить до розвитку тієї ж території і надходження в бюджет. І тоді менша кількість людей поїде за кордон.

-Пане Ігоре, протягом нашої розмови ми не раз згадували закордоння. У зв’язку з цим – як ви ставитеся до того, що наші люди їдуть до Польщі чи в інші країни на заробітки.

-Звичайно, це погано, але і у цьому бачу позитив. Це хороша нагода для людей побачити, як живе цивілізований світ, побачити, як працюють люди за кордоном, перейнятися новим досвідом, знаннями та підкріпити сімейні бюджети. А знання, отримані за кордоном, потім можна використати для розвитку власного бізнесу у містах і селах. Люди заробляють гроші там, але використовують їх все ж таки тут, купуючи продукти, будматеріали, навчаючи своїх дітей у вищих навчальних закладах. Тому, я дивлюся на ці процеси позитивно. Але хотілося б, щоб люди, які повертаються з-за кордону, крім інших своїх видатків, вкладали важко зароблені гроші у власний бізнес, який в подальшому приносив би їм дивіденди.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити