І друкарні майже нема, і директора ще не буде
Є у Старому Самборі комунальне підприємство зі скромною назвою “Друкарня”. І начебто належить районній владі, хоча, як твердить Мирон Пацай – знавець комунального майна, є лише на папері, бо будівля начебто належить фонду комунального майна області. Якась паперова абракадабра, але нам нині не до цього…
Попередній керівник друкарні так і не налагодив роботу колективу, так і пішов з посади, а районна влада оголосила конкурс на заміщення. Дивно, але настав такий час, коли навіть директором мало хто хоче бути. На оголошення відгукнувся підприємець Михайло Олійник, а щоб конкурс був правильним, іншим претендентом став відомий на теренах Юрій Ігнатович, який керує господаркою “білого дому” і якому, як видається, залишки друкарні не конче потрібні. Отож, переможцем конкурсу став Михайло Олійник, він же і був внесений у проект рішення сесії районної ради. З нашої точки зору, треба ставити пам’ятник при житті людині, яка погодилася взагалі очолювати друкарню, у якій, як ми почули, уже майже нічого не зосталося, але є чотири працівники, які не ходять на роботу. Здається, вони і впросили пана Михайла очолити їх. Сам претендент на друкарню не є далеким чоловіком, оскільки там же орендує приміщення, займаючись візовою підтримкою земляків, і йому шкода, що все це пропадає. Розпочав здалеку: треба рятувати саму будівлю, у якій нема жодного доброго вікна чи дверей. Готовий вкладати навіть свої гроші… Однак Мирону Пацаю, який колись розпочинав свій трудовий шлях з поліграфії, видалося замало лише вікон та дверей і він зажадав бізнес-плану. Бізнес-план, безперечно, має бути, але пан Олійник натякнув, що у друкарні наразі ще далеко до бізнесу. Обіцяв, що коли прийде на посаду, вивчить ситуацію та задіє виробництво. І обіцянок було замало. Йому для того, щоб стати директором, забракло одного-двох голосів. Ймовірно, буде новий конкурс, а претендентів будуть шукати ще довго. Як на наш недепутатський розум, ми б довірили пану Олійнику підприємство, бо більше нікому. Та й гірше, судячи з усього, не стало б. Тепер же, від себе додамо, ті, кому не сподобався “бізнес-план” Олійника, нехай пишуть свій і очолюють колектив. Бо наразі складається враження, що декому цікаво було б провалити проблему, аби через рік-другий розповідати “нащадкам”, що “за часів Терлецької” пропала друкарня. Так само, як розповідають нині, за чиїх часів провалилася військова частина, льонозавод, молокозавод… Ми не знаємо ділових, моральних та всіляких інших якостей претендента, але раділи бодай від того, що хтось таки набрався мужності очолювати друкарню, якої майже нема.
Роман ІВАНЧУК.