І на полігоні «дівка цнотлива», і в крамниці «дюшески» не важать, і запущений колись бумеранг повернувся
Активісти боряться проти чужого сміття, а міський голова Юрій Гамар залишився перед розлюченим народом без депутатської більшості – наче «самотня боса…»
І настав той вівторок, коли громада Самбора, невдало поспілкувавшись з міською владою на тему сміття, бо на діалог з-під склепіння ратуші не вийшов ніхто, прийшла знову. Люду було не менше, ніж тоді, коли вимагали негайного скликання сесії та відміни дозволу на ввезення у місто сміття. Сесії ніхто не скликав і це обурило ще дужче.
ПОСТОЯЛИ, помітингували з відомою уже риторикою «Ні – сміттю у Самборі» і вирішили «брати» ратушу, аби не було так, як попереднього разу, коли міський голова Юрій Гамар твердив, що його на перше віче ніхто не кликав. Мабуть, не треба бути дуже прошеним, бо з вікон ратуші натовп добре і видно, і чути. Свого часу Юрій Петрович, балотуючись у мери, хотів досягнути активності громадськості. Схоже, досягнув, але уже за своєї каденції. Проте тепер, коли активність доходить до точки кипіння, його, мера, уже треба запрошувати – сам не ходить… І ще трохи з недалеких спогадів. Активіст Юрій Гамар перед виборами протягом року приходив з однодумцями на сесії, які вів його попередник Тарас Копиляк, і поводив себе, як би це ліпше сказати, зухвало. Громадськість навіть сесії зривала з тих чи інших, оправданих чи неоправданих причин… Бачите, як воно у житті є: ні закон бумеранга ніхто не відмінив у Самборі, ні закон виритої комусь ями… З людьми треба говорити, переконувати, якщо, звичайно, є аргументи. У ситуації зі сміттям аргументів – що кіт наплакав. Ті переконання, які пробував донести до обурених людей Юрій Петрович, не діяли. Гостям ратуші були потрібні уже не гроші на техніку чи дороги, а заборона чужого сміття. Лідер міста пробував оправдовуватися тим, що не він самотньо приймав питання, а разом з депутатами. Говорив, що зателефонує до усіх і запросить на позачергову сесію, але керувати депутатами геть не може. Може хтось і розумів це, але психологія натовпу робила своє. Активісти запевнили, що від своїх вимог не відійдуть і обов’язково прийдуть на ту сесію, яку мер обіцяв скликати. Як на площі Ринок, так і в ратуші слово «Ганьба» було буденним. Юрій Гамар, перебуваючи в однині, виглядав не найкращим чином, навіть зважаючи на його попередні Майданівські заслуги. І тут ремарка: рішення справді він сам не приймав, а разом з більшістю депутатів, то чому більшість не прийшла? Не виключено, побоялася гніву народного… Хоча, якщо вже назвалися грибом, тобто проголосували за сміття, то треба йти і доводити власну правоту.
Після обіду того ж дня активісти зупиняли автівки з іногороднім непотребом, викликали поліцію, посилаючись на висновки екологів про те, що Самбір має необлаштований належним чином смітник і не може приймати непотреб. Люди облаштували такий собі блокпост біля заводу «Омега» і пильнували, щоб жодна підозріла автівка не чкурнула на полігон.
Ще трохи про дійових осіб. Модераторами зустрічі були активісти Дмитро Шикітка і Аделя Левкович. Підкреслювали, що їх не цікавить політика і все, що ними рухає, то екологічна ситуація і нинішнє та майбутнє повітря. До влади на цій темі не рвуться. Вірити, не вірити? Дмитро Шикітка насправді активний у місті, пробував свої сили на мерське крісло раніше, але чи піде у майбутньому, сказати не можна. Може й не піде… А от Аделя Броніславівна у скрижалях історії значилася як добрий підприємець, дружина, мама, бабуся і ми не помічали її активності у громадському житті. Видно, дістало чи прорвало… У розмові з нами пані Левкович підтвердила, що її зовсім не цікавить політика. Ні на чий млин майбутніх претендентів на папаху воду не ллє. А те, що хтось намагається використати сміттєву біду як засіб політичної боротьби, то це уже не її проблема.
Здається, ми переказали вам загальну атмосферу цього дійства, а тепер думка місцевих аналітиків. Думка, не зовсім свіжа, але, як нам видається, правдива. У сміттєвій темі є кілька аспектів. Найперше, екологічний, бо сміття – це завжди недобре, але це те, що ми самі продукуємо і десь той непотреб треба ховати. Сміття – це проблема не тільки нашого регіону, України, але й світу загалом. Проте, десь питання не стоїть, а десь воно болюче. Нам обіцяють, що на полігоні буде рекультивація, а потім на цьому місці ростимуть ялинки (може й грибочки згодом для наших внуків), але досвід показує, що обіцянки у нас прирівнюються до цяцянок і навіть ясновидці не можуть уже нічого в Україні спрогнозувати – так усе переплуталося. З липня минулого року, наче цнотлива дівка, стоїть на полігоні сортувальна лінія за 6 мільйонів гривень, бо світла до неї не підтягнули. Обіцяли колись відеоспостереження для підрахунку машин, які в’їжджатимуть, але який там підрахунок, якщо полігон навіть своєї ваги не має – от ви б хотіли купувати, скажімо, цукерки «Дюшес», не знаючи, скільки продавчиня їх наважила? Є у сміттєвому питанні і добра економічна складова – місто справді здобуло право на мільйони, за які купує техніку чи ремонтує дороги. За умов нашого бюджету ми б цього ніколи не досягли, але треба думати і про інше: що важливіше – техніка і дороги нині, чи екологічні проблеми завтра? І нарешті, політичний аспект справи, на який ми звернули увагу ще у попередньому спецвипуску. Є нинішні владоможці, які керують так, як керують і як можуть, а є ті, які не хочуть, аби у місті був, наприклад, достаток техніки на комунальному підприємстві, і взагалі: чим гірше, тим ліпше. Це звична практика будь-якої політичної боротьби. І хто б не був в опонентах до нинішньої ратуші, у той чи інший спосіб буде використовувати сміттєве питання. Це думки місцевих аналітиків, а тепер власні: у проблемі ввезення у Самбір сміття нарешті прокинулася громада – і це добре… Громада терпеливо розуміла на початках, що Львову треба допомогти, але доки можна? Людям не сподобалося, що таку важливу тему ніхто з ратушних не виніс на громадські обговорення, хоча перед виборами нинішні господарі міста говорили про те, що будуть радитися. Зрештою, геть неправильно виглядало те, що востаннє проект рішення про ввезення сміття у Самбір обранці внесли до порядку денного за дванадцятьма підписами депутатів і прийняли без «висіння» на сайті та без гучних обговорень. От якби галасливі активісти ще тоді прийшли на сесію, то, не виключено, не було б достатньої кількості «за»…
Дає про себе знати ще одна проблема нинішніх: влада не надто контактує з народом бодай би через ЗМІ. Якщо люди нині питають: куди Самбір подів 35 сміттєвих мільйонів, значить не знають. Було б добре, якби раніше влада детально звітувала бодай би кожного кварталу: скільки сміття ввезли, скільки грошей у львів’ян взяли, що за них купили чи зробили… Але зараз, навіть якщо такий звіт і буде та буде максимально чесним, все одно це не переконає розлючену громаду. Довело гнів народу і недільне віче, на яке зібралося близько трьох сотень людей. Містяни говорили, так би мовити, самі до себе, бо з ратушних не прийшов ніхто. Були деякі наміри ще раз загострити увагу на екологічних проблемах, одначе народ вирішив, що загострювати – запізно, треба міняти очільників. Розпочався збір підписів зі створення ініціативної групи, яка оголошуватиме «імпічмент» мерові. Кажуть, активність не була високою…
У понеділок директор комунального підприємства району Володимир Ковалів розповів нам, що активіст Дмитро Шикітка не пускав на полігон його машини зі сміттям сіл Самбірщини. Щоправда, потім пропустив, однак за цей час пан Ковалів встиг написати заяву в поліцію, вважаючи, що пан Шикітка у словесній “дуелі” звів наклеп на нього та керівників району.
А голова громадської ради при виконкомі Тарас Тершовчин, з його слів, подав заяву в обласний суд з вимогою до міськради відмінити сміттєве рішення.
Роман ІВАНЧУК.