І пригадали ми той день, коли у Чижках садили алею пам’яті Чорновола…
Навесні 2008-го тодішній керівник району Володимир Горбовий запропонував поїхати у Чижки і посадити алею пам’яті Вячеслава Чорновола. Ми мали бути історичними свідками події. Хоча тоді я не розумів, чому раптом Чижки, у яких В’ячеслав Максимович жодного разу не був…
Але у відповідь почув: там директором школи наш рухівець Іван Баген, а ім’я Чорновола має бути увіковічнене скрізь. Після замітки на цю тему почув на політичних задвірках: о, знову Володимир Іванович піариться. «Піаритися» – це у нас погане слово. Але ж дерева ростуть і ті, хто їх садив, пам’ятають цей день.
З нинішнім керівником районної організації Руху Святославом Горбовим, якого, до слова, однопартійці переобрали на нову «каденцію», говорили про Чорноволівські заходи. Безперечно, вони мали відбутися у школі Старої Солі, названої в честь Героя, у райцентрі, а я пригадав про Чижки… Цікаво глянути на деревця, які 9 років тому були такими тендітними. Іван Баген, зустрівши нас біля школи, найперше похвалився тим, що усі деревця прижилися. А потім уже разом з дітьми говорив біля алеї про те, що ці туї садили їхні попередники і кожен зокрема, мусить мати за обов’язок пам’ятати таких людей, як Чорновіл.
Згодом ми пішли до актової зали школи і вже там влаштували такий собі вечір спогадів та пам’яті. До цього долучилися вчителі Андрій Крамар, Любомир Біда, а допомагали їм школярі Марія Свіжинська, Божена Гавран, Юліана Дякон, Ольга Кущей, Анастасія Гавчак, Христина Боднар. Вони розповіли біографію В’ячеслава Чорновола. Але не просто розповіли, а пережили. Не було надуманої монументальності, була звичайна правда про життя незвичайної людини. Спасибі за такий щирий, можна сказати, родинний захід, на який прибули і старости з Болозви Йосип Куляс, Коніва – Роман Громіш, рухівець зі Старого Самбора Михайло Зубрицький. Признатися, я сам достеменно не знав життєпису Чорновола, а коли послухав у Чижках, то здалося мені, що поневірянь і страждань за Україну у цього чоловіка було більше, ніж звичайної людської радості. Хоча радість, мабуть, була у тому, що крок за кроком Україна йшла до своєї незалежності. Його убили фізично, бо морально зламати не могли, підкреслив, виступаючи, Святослав Горбовий. Такі люди єднали Україну, на жаль, на той час, згуртування не відбулося і маємо те, що маємо – війну на сході…
Влада вирішила на державному рівні святкувати 80-ліття Чорновола. І це правильно. На жаль, нинішні державні мужі, які дали людям таку ідею, геть далекі від його ідеалів. Але знову ж – є те, що є… А ще мені здалося, що В’ячеслав Чорновіл був з тих небагатьох чесних владоможців і борців, який і помислити не посмів про власне збагачення при владі, чи якісь корупційні схеми. Це було покоління чесних політиків, які йшли у владу не заради грошей.
Уже прощаючись, перепитав (радше для годиться) у директора Івана Багена, скільки діток залишилося, і почув: 34. Мало, дуже мало. А так хочеться, щоб років через десять, коли знову приїдемо подивитися на алею пам’яті Чорновола, ці стіни не були порожніми…
Роман ІВАНЧУК.