Тепер вони боронитимуть Україну з небес
Полум’я російської війни обпалило серця жителів мирної Самбірщини.
ЗАХИЩАЮЧИ Україну від московських рашистів, загинув колишній учень Самбірської гімназії, боєць Правого Сектора Ігор Подолець. Він був військовослужбовцем Сил спеціальної операції Збройних сил України. Вдовою залишилася молода дружина Олеся, сиротою – малолітній син Дмитрик.
Кількома днями раніше село Спас Старосамбірської міської громади попрощалося із загиблим на російсько-українській війні Віктором Стець- ківим. Подвір’я храму Св. Апостолів Петра і Павла не вміщало тих, хто прийшов віддати йому останню земну пошану.
Краялось серце від тужливо-прощальної «Пливе кача», накритої державним стягом домовини. Літні й молоді, хлопці й дівчата у мовчазній тиші прикпякли на коліна, по- думки повторяли: «Герої не вмирають»… Краще, якби вони жили. Не судилося. Доля так розпорядилася – Віктор Стецьків захищав велику Україну, її столицю Київ, а лежатиме в землі малої батьківщини – кладовищі рідного села Спас.
«Оборонець Віктор, з яким прощаємося, – наголосив у проповіді декан Старосамбі рський о. Михайло Николин, — розумів, що плачем волі не здобути. Його небайдуже серце вірного сина відчувало, що треба відвертати московський камінь від нашої України».
Віктору Стецьківу було 44 роки. 32017 – він на передовій, служив старшим солдатом. Загинув на трасі Харків-Київ.
Мешкав Віктор Стецьків у містечку Золотоноша на Черкащині. Сиротами залишилися 19-річна Софійка і одинад- цятикласник Роман, вдовою стала дружина Алла. Мати загиблого живе у Спасі. Співчуття їй та родині висловив міський голова Ігор Трухим.
Того дня Смутком була виповнена також Турка. Тут попрощалися із загиблим новітнім захисником України, уродженцем міста Миколою Жданянчиним – контрактни- ком, служив на Закарпатті в штурмово-гірській бригаді.
27 лютого, при виконанні сво’іх бойових обов’язків, внаслідок обстрілу російською армією міста Києва загинув 17- річний ліцеїст, уродженець Старого Самбора Олег Турянський
Його батьки старосамбіряни. Коли хлопчику було три роки переїхали на Чернігівщину. Туди скерували тата, теж військового.
Олег – єдиний син у батьків. Два роки навчався у Чернігівському військовому ліцеї.
Опісля, вступив у військовий інститут Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Цьому юнаку через місяць виповнилося б 18. Лише 18. Його вбив Путін. Не забудемо. Не пробачимо. Батькам – вдячність за Сина.
7 березня, в бою з російськими загарбниками на Луганщині загинув боєць батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» головного управління Національної поліції у Львівській області старший сержант поліції Роман Рущишин.
Роман – уродженець села Погірці, йому було 44 роки. Сиротами залишилисьтроє дітей – двоє синів та донька.
П’ять воїнів захищали велику Україну, а кожний відтепер лежатиме в землі своєї малої батьківщини. їхні могили нагадуватимуть всім наступним поколінням про зло, яке прийшло до нас з історично-ненависної Московії.
Як хочеться ката Путіна взяти за барки і змусити, щоб подивився бодай одній українській матері, дружині в очі та пояснив, чому він убив їх сина, чоловіка. Кара нелюда не мине.
Слава нашим новітнім Героям. Тепер вони боронитимуть Україну з небес.
Микола СЕНЕЙКО.