І в далеких селах бувають тверезі фермери

SambirWZ
479
Мабуть, нічого випадкового у житті не буває. Хоча насправді, я випадково потрапив у гості до фермерів одного далекого і забутого усіма села колишньої Старосамбірщини. І знаєте, на стільки захопився розповіддю про це фермерське господарство, що уже витягнув блокнот. Але господарі переглянулися поміж собою і вирішили відкласти інтерв’ю до того часу, коли зберуть урожай. Може й правильно, бо буде чим хвалитися…

Тому нинішня замітка – це лиш анонс. Троє відносно молодих чоловіків обробляють 100 гектарів поля, вирощують пшеницю та сою, налагодили збут і продають лише тим, хто добре платить. Навіть восени не спішать, бо навесні, наприклад, збіжжя дорожче. За паї людям платять пристойно. Беруть середню вартість між найщедрішими латифундистом, який працює на теренах, і найскупішим… Хтось бере зерном, хтось грішми. Мають фермери свою техніку, господарські приміщення, свій ставок (щоправда, риба того дня нами повністю зігнорувала і на приманки не йшла), вміють варити справжній бограч, і запікати м’ясо у горщику на дровах… Але в деталях про все це напишемо пізніше. 

Наразі те, що найбільше вразило. Спочатку мені здавалося, що у цьому селі життя уже завмерло, а всі ті, чоловіки, які мають клепку в голові, виїхали. Та ні, працюють, важко працюють, пишаються своїм селом та створюють блага собі і людям. І якщо мені скажуть, що ті, які не виїхали, спилися, уже не повірю, бо мої нові знайомі зовсім не схожі на пиячків, які уже вранці пильнують відкриття сільського склепу.

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар