«За 100 гривень із залізничного вокзалу до «Західної» слухала анекдоти старого пошляка»
Тему перенесеної із залізничного вокзалу на передмістя у Львові автобусної зупинки ми закрили як безнадійну. Бо раніше, як тільки блиснув промінчик надії, відразу тішили читача. Але то насправді була фіґа в кишенях порток львівських чиновників, яким наші проблеми з доїздом у Львів не потрібні. Тим не менше, люди, які стали заручниками перенесеної до Метро зупинки, не перестали нас турбувати. Багато хто, потрапивши у лещата хитромудрої транспортної схеми Андрія Садового, вважає за честь нам поскаржитися. Щоб хоч якось потішити бідолашних пасажирів, перекажемо їхні розповіді…
«Я повернулася у Львів з-за кордону автобусом. Висадили нас на залізничному вокзалі о 3.30. Мої попутники – хто куди, а мені треба в кінець Городоцької, щоб потрапити на першу маршрутку до Самбора. Трохи потинялася залом очікування, а потім вирішила добиратися до АС “Західна”. Таксі, які чатують на пасажирів біля залізничного вокзалу, просили 150 гривень. Не знаю, якщо до львів’ян ця сума невелика, то для мене – достаток. І все ж, одного упросила відвезти мене за сотку. Дорогою старий пошляк розповідав банальні анекдоти про секс і твердив, що я гарна… Трохи натерпілася страху – ніч на вулиці, а я з придурком у машині”.
“Напишіть про це в газеті, нехай люди знають, що замість того, аби влада робила все для блага, робить на шкоду. Мені довелося з внуком їхати у лікарню на вулицю Топольну. Як туди добратися з Привокзальної, я більш-менш знала, а з нової автобусної – поняття не маю. Почала розпитувати у людей. Хтось нарадив мені якийсь коротший маршрут і я скористалася доброзичливістю. Насправді, чи то мені зле нарадили, чи не у ту машину сіла, але дві години кружляли Львовом, поки потрапили туди, куди треба було. Як наслідок, на визначену годину до лікаря на прийом ми не потрапили”.
“Маю в хаті студентку, вчиться у Львові, приїжджає кожної п’ятниці. Традиційно, коли донька була на першому курсі, я готувала їй торби з наїдками – мені так дешевше її утримувати. Коли в обласному центрі змінили місце кінцевої зупинки, дочці довелося їздити електричками, але графік руху нам не конче підходить, бо поки з села до Самбора доберешся… На сімейній раді вирішили, що ліпше все ж маршрутками, але кількість сумок і їхній вміст довелося зменшити. Дочка каже, що добиратися із “Західної” до Варшавської їй важко, сумки руки обривають… Те, що вона не може довозити, ми компенсовуємо грішми, яких так не вистачає”.
Це лише три розповіді про поневіряння наших пасажирів у Львові, подібних нарікань від читачів чули дуже багато.
Роман ІВАНЧУК.