«Без 200 доларів до операційного столу не підходжу»

Шановна редакціє, прочитала у спецвипуску “Самбірщина” статтю “Медицина опинилася на межі розподілу і не нехтує хабарями”. Вирішила поділитися і своїми міркуваннями з приводу “віддяк” медикам. Років два тому зустрічалися мої однокласники з нагоди двадцятиріччя закінчення школи.

В рідне місто з’їхалися майже всі, хто в Україні залишився. Та, зрештою, і наші італійки й гречанки прибули. Кожному надали слово, аби прозвітував про успіхи. Найбільше ми тішилися нашим Ігорком, який живе в одному з обласних центрів України, має дорогу машину, велику квартиру, купається у розкошах, а найважніше – став кандидатом медичних наук, пише докторську дисертацію. Раділи за нього, бо жив без батька, мама – на швейній фабриці, а він вчився пречудово і мріяв про медицину. Та одна фраза, яку зронив, коли ми почали говорити про хабарі медикам, нас буквально вивела з рівноваги. Ігор зізнався, що без 200 доларів до операційного столу не підходить. Тобто, він вчився, він кандидат наук, він бере на себе відповідальність за життя та здоров’я людини і додатковий гонорар йому належить… Відразу після того всі ми від нього якось відвернулися. Він нам просто збридився – забув, як сам у бідності жив… І звідки така пихатість, і звідки така розцінка? А якщо я працюю у сфері обслуговування, постійно з людьми, постійно на нервах, то так само маю написати собі додаткові розцінки? А зрештою, ми самі, вболіваючи за своє найцінніше – здоров’я, готові лікарям віддавати все до останньої нитки. Ми їх навчили брати… Ба більше, коли у Львові затримали на хабарі лікаря, депутата обласної ради, то відразу вчинився ґвалт, мовляв, який то помічний доктор, його підставили… І ми самі ж захищаємо тих, які звикли брати “подяки у конвертах”…

Марія Ф.