Іван ТИМЦІВ: «Хабарів за місце праці уже не дають. Радше, керівники готові платити «вербувальникам», але за доброго фахівця фахівця»

Виявляється, наші зустрічі з керівником Самбірського Центру зайнятості, нашим радником з економічних питань Іваном Тимцівим на сторінках газети – доволі популярні. У всякому випадку, піднімаючи серйозні питання, відчуваємо, що людям це цікаво. А прочитавши наші публікації, диктують і свої запитання. Отож, чергова розмова зіткана здебільшого із проблем читачів.

-Іване Михайловичу, ви в числі інших перевіряльників часто буваєте у колективах, шукаючи незареєстрованих працівників, чи берете участь у нарадах з владоможцями. Ефект є?

-Звичайно, але повинен сказати, що ми не повіряємо, ми просто інформуємо людей про те, що порушення законодавства про працю – це у майбутньому великі фінансові збитки як для працедавця, так і працівника. Право перевірки належить інспекції праці. Інспектор так само входить до нашої комісії і вже за результатами роботи визначає, на яке підприємство йти з ґрунтовною перевіркою до тих, хто добровільно не виправив ситуації.

-Але я до чого вів? Ви знаєте, як нелегко займатися нині бізнесом. Тому підприємці частіше ризикують мати необліковану робочу силу, ніж платити шалені податки. Чи не так?

-Не завжди ініціатором тіньової зайнятості є підприємець. Інколи особи, що отримують певні соціальні виплати, просять не оформляти їх. Адже рахуються – по догляду за пристарілими, за інвалідами, перебувають у декретних відпустках. На жаль, така правда життя. І робити винуватими лише працедавців – неправильно.

-Ви вважаєте, що штрафи, які встановила держава за необлікованих працівників, справедливі?

-Вони жорстокі і не відповідають реаліям доходів підприємців, але штрафи повинні існувати, хоча у менших розмірах, або мати якусь шкалу, тобто, за повторний гріх – штраф збільшується.

-Свого часу ми говорили про те, що для того, аби призупинити відтік українських мізків та рук за кордон, треба, аби наші роботодавці платили людям не менше 10 тисяч гривень – станом на зараз. Ви, мабуть, орієнтуєтеся: чи є керівники, які цього прагнуть чи досягають.

-Такі зарплати в Самборі є зокрема на фірмах з іноземним капіталом та в деяких підприємців. Дуже часто ця зарплата має дві складові – офіційна та неофіційна. Причому, неофіційна платня – значно вища. А офіційна тримається на рівні мінімальної – 3200 гривень. Але я б хотів акцентувати увагу на іншому. Ті працедавці з іноземним капіталом, виплачуючи високі зарплати, хочуть і дисципліни і якісно виконаної роботи. На жаль, наші люди цього не витримують. Хоча, коли їдуть за кордон, витримують усе.

-Які вакансії пропонує нині «біржа праці» – трохи прорекламуйте себе як працедавець…

-Ми не працедавці, ми посередники. А пропонуємо, як правило, робітничі спеціальності. Хоча, як би це дивно не звучало, є вакансії в «Ощадбанку» та «Авалі». Загалом можемо влаштувати 200 осіб.

-Чи часто трапляється, що керівники підприємств або установ відмовляються приймати до праці людину, яку скеровуєте? Може такі керівники хочуть хабара?

-Ні, інколи зовнішній вигляд людини, яка, як ви кажете, йде до праці, або під час співбесіди чи з’ясування певних обставин, уже викликає у керівника сумніви. А хабарі за місце праці не беруть. Радше навпаки, відчувають кадровий голод. І готові платити рекрутинговим агенціям за доброго працівника.

-Ще одне запитання від читачів. Кількість підприємців у нас збільшується чи зменшується. Тобто, або збільшується достаток людей, або зменшується…

-Кількість підприємців у 2017-му році збільшилася, хоча мінімально. Однак турбує інше: в Самборі зменшилася кількість найманих працівників – це дані фіскальної служби, а в Самбірському районі – зросла. Дехто пов’язує це з міграцією працівників в об’єднані територіальні громади. Я хочу, щоб ви розуміли: справа не у тому, скільки підприємців, а в іншому – скільки у них працівників.

-Іване Михайловичу, є тема, яка розхвилювала пенсіонерів минулого тижня. В уряді пропонують реформу: або пенсіонер, який працює, отримує лише зарплату, або не працює – і має тільки пенсію. Як вам це?

-Може грубо, але правдиво: це повна дурня. Можна багато розмірковувати на цю тему, але залишається істина: хто з молодих прийде на копійчині посади, які займають пенсіонери? Я не веду мову про чиновників, чи інші категорії…

-У Самборі усе бізнесове уже є і, якщо розпочинати комусь власне підприємництво, треба думати, як знайти своє місце на ринку. Що порадите новачкам?

-Найбільш цікавою темою є Інтернет-продажі. Дуже гарно ця справа розвивається, цьому сприяє близькість кордону і можливості продати продукцію європейської якості на територію країни.

-Продовжуємо запитання з серії «читач просить з’ясувати». У Самборі надто багато торгових закладів і їх продовжують зводити. Чи не станеться так, що місто, не розвиваючи виробництво, захлиснеться власною торгівлею, скажімо, взуттям, одягом і «шматексами». Просто покупці закінчаться…

-Ви самі відповіли на запитання. Хто буде купувати? Великі торгові точки – проблема для дрібних підприємців. Бо люди хочуть купити все і в одному місці. Прикладом є потужні торгово-розважальні заклади, наприклад Львова. Проблемою Самбора є відсутність розважально-спортивних закладів – приблизно таких, які пропонує Львів. Чому самбіряни, скажімо, їздять у «Форум» чи інші заклади? Бо там є не тільки магазини, а й катки, ігри, штанги, басейни і таке інше…

-Скажіть, якщо знаєте, чому ціни на ринках і у магазинах Самбора чи не найвищі в області.

-Цю тенденцію я знаю, але пояснити складно. Очевидно, близькість кордону диктує свої ціни.

Роман ІВАНЧУК.