А «в середньому» – ми набагато багатші, ніж собі думаємо…
Давно свербіли руки написати про несправедливість, яку таїть у собі цікавий показник: “середня зарплата”. Ні, ми віримо, що він має бути, що його вираховують правильно – це коли зароблене ділять на усіх, хто працював… Як у тому анекдоті, коли доярки питали, що значить “середній надій на корову”, а їм пояснювали доступним чином: це коли одна доярка спить з зоотехніком, інша – з завфермою, але якщо третя взагалі ні з ким ліжко не ділить, то все одно – в середньому усі три к-рви…
Інтернет-виданнями час од часу гуляє бравий показник, який має характеризувати наш з вами добробут: на які суми виросла людська зарплата, на стільки ми і стали багатшими. Середня номінальна заробітна плата одного штатного працівника у лютому 2017 року становила 5 469 грн. Порівняно з попереднім місяцем вона зросла на 1,8 відсотка, а з лютим 2016-го – на 36,7 відсотка. Таку гарну картину малюють в Головному управлінні статистики у Львівській області. І правильно малюють, бо так воно і є. Цікавою є інша статистика: за одну відпрацьовану годину нараховано у середньому одному працівникові 39,68 грн. Рівень середньої заробітної плати у лютому 2017 року перевищив державні соціальні стандарти у 1,7 раза (рівень мінімальної заробітної плати для працездатних осіб, який дорівнював 3 200 грн). Ну, ніби настрій піднімається… Але порахуємо без статистів так, як дояркам вираховували…
10 працівників, наприклад, в середньому у місяць заробили на одного по 10 тисяч гривень – це добре, бо і такі зарплати насправді існують. А 20 працівників отримали по мінімуму – наприклад, по 2500 гривень в одні руки. Такі мізерні зарплати у нас стрічаються значно частіше за десятитисячників. Разом і багаті, і бідні взяли до кишень 150 тисяч. Щоб знати, скільки в середньому заробило 30 працівників, то поділіть на них 150 тисяч. І вийде загалом непоганий показник – по 5 тисяч гривень. А тепер, шановні статисти, розкажіть отим двадцяти бідним, що в середньому вони отримали у свій гаманець по 5 тисяч – та очі заплюють. Причому, тих, хто отримує мало, у нас значно більше за тих, хто бере багато… Чомусь десять працівників з жиру біситься, наганяючи статистичний показник, а двадцять, яких пробуємо переконувати, що вони заможні, шляк від бідності трафляє… То може ліпше не хизуватися середніми зарплатами, або іншими словами, не принижувати ту доярку, яка ні з ким не спала?
І ще трохи емоцій. Найбільш оплачуваними у лютому 2017 року були працівники підприємств та організацій з виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів (10 329 грн); з добування сирої нафти та природного газу (10 254 грн); фінансової та страхової діяльності (9 479 грн)… І після того ми щиро дивуємося, чому ліки у нас такі дорогі, чому за підрахунками споживачів, які користуються одними і тими ж препаратами, їхня вартість лише за два роки виросла в ціні у чотири рази. Зрозуміло, чому постійно росте бензин і вартість газу у тарифах. Чому відсотки на кредити на стільки високі, що їх ліпше взагалі не брати… Пригадав цікаву історію: свого часу взяв кредит – 15 тисяч гривень. Але то не були 15 тисяч, а майже на дві тисячі менше, бо щось там фінансова установа при видачі позики забрала – угода така. Кредит був розрахований на 3 роки і, як наслідок, за позичених 13 тисяч гривень повернув 25 – його величність банківський Ґешефт! Я розумію, що у фінустановах працюють мої земляки, які хочуть зарплати. І бажано великої…
Роман ІВАНЧУК.